Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Закропивного О.В., Коротуна В.М., Нагорняка В.А.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 2/3 частини будинку, припинення права власності, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про припинення права власності, визнання права власності, виселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2016 року,

У червні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 2/3 частки будинку із надвірними спорудами, припинити право власності ОСОБА_5 та визнати за нею право власності на будинок, стягнути з неї на користь відповідачки 13 944 грн за її частку в будинку, стягнути з відповідачки на її користь грошову компенсацію в сумі 15 230 грн 65 коп. у рахунок відшкодування її частки на утримання будинку. В подальшому уточнила свої позовні вимоги та просила стягнути з відповідачки в рахунок компенсації витрат на газопостачання за період з вересня 2007 року по березень 2015 року включно в сумі 14 580 грн 94 коп.

Вказувала, що вона з 2004 року фактично володіє, користується та розпоряджається будинком по АДРЕСА_1, який було збудовано її батьком ОСОБА_7 Після смерті ОСОБА_7 її рідна сестра ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, залишеним ОСОБА_7 на 5/6 частини вказаного будинку. Вона свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частини не отримала, вважаючи заповіт недійсним.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 13 лютого 2014 року за ОСОБА_5 було визнано право власності на 5/6 частки будинку. Оскільки ОСОБА_4 були проведені невіддільні поліпшення житлових умов, вона вважала, що її частина в будинку повинна бути збільшена до 2/3 частини.

ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому посилалась на те, що рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 13 лютого 2014 року за нею визнано право власності на 5/6 частини спірного будинку із надвірними спорудами. ОСОБА_4 належить право власності на 1/6 частини зазначеного будинку, але вона не отримала правовстановлюючий документ. Посилаючись на те, що частка ОСОБА_4 є незначною, між ними склалися вкрай неприязні стосунки, що виключає спільне володіння та розпорядження майном.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 листопада 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування витрат на комунальні послуги 7 375 грн 14 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково.

Припинено право власності ОСОБА_4 на 1/6 частини спірного будинку, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/6 частини спірного будинку, визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/6 частини спірного будинку, виселено ОСОБА_4 зі спірного будинку без надання іншого жилого приміщення, а також вселено ОСОБА_5 у спірний будинок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині припинення права власності ОСОБА_4 на 1/6 частини спірного будинку, виселення ОСОБА_4 та стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 1/6 частини будинку, визнання права власності за ОСОБА_5 на 1/6 частини будинку та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовлено.

В решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно зі ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що власником житлового будинку по АДРЕСА_1 був ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про право власності на будинок від 21 квітня 1970 року.

28 жовтня 2001 року ОСОБА_7 склав заповіт, згідно з яким усе своє майно заповів своїй дочці ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.

27 травня 2005 року ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 частини житлового будинку, ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частини спадкового майна, як спадкоємець, який має право на обов'язкову частку у спадщині, не отримала.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_8 померла. Спадщину прийняв її син ОСОБА_9, але свідоцтво про право на спадщину на 5/6 частини житлового будинку і грошові внески не отримав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9 помер, після його смерті відкрилась спадщина на 5/6 частини спірного житлового будинку. Із заявами про прийняття спадщини за законом звернулись його дочка ОСОБА_5 та його тітка ОСОБА_4

У зв'язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 13 лютого 2014 року за ОСОБА_5 визнано право власності в порядку спадкування на 5/6 часток спірного житлового будинку з надвірними прибудовами.

Згідно з ч. 3 ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_4 про збільшення її частки до 2/3 частини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що вона не довела того, що поліпшення спільного майна зроблені за погодженням із ОСОБА_5 та з додержанням встановленого порядку використання майна.

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_4 в цій частині, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5, як співвласник будинку, несе обов'язок із його утримання.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із положень ст. 391 ЦК України, за якими власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За нормами ст. 365 ЦК України однією із умов припинення права особи на частку у спільному майні може є те, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вимог про припинення права власності ОСОБА_4, виселення її із спірного будинку та стягнення на її користь грошової компенсації, апеляційний суд правильно виходив із того, що ОСОБА_4 зареєстрована у спірному будинку, проживає у ньому і не має іншого місця проживання.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судом не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.