Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К.,

Ступак О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2014 року,

У січні 2010 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнило, та остаточно просило стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 345-02-А у сумі 185 869 грн 43 коп., з яких: пеня за прострочення погашення заборгованості за основним боргом - 107 568 грн 80 коп.; пеня за прострочення погашення заборгованості за процентами - 77 200 грн; штраф - 1 100 грн, а також просило стягнути судовий збір у сумі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 27 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит") в особі філії "Слобожанське РУ", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 525 300 грн, терміном повернення до 27 грудня 2008 року та сплатою 15,3 % річних із терміном користування до 27 грудня 2008 року, протягом другого року кредитування до 27 грудня 2009 року за процентною ставкою 14,7 % річних, протягом третього року кредитування до 27 грудня 2010 року за процентною ставкою 14,7 % річних, протягом четвертого року кредитування до 27 грудня 2011 року - 14,4 % річних, протягом п'ятого року кредитування до 27 грудня 2012 року - 14 % річних, протягом шостого року кредитування до 27 грудня 2013 року - 13 % річних, протягом сьомого року кредитування до 27 грудня 2014 року - 10 % річних. Згідно з умовами вказаного договору відповідач зобов'язався у встановлений договором строк повернути кредитні кошти і сплатити зазначені проценти за користування ними та комісійну винагороду на умовах і в порядку відповідно до п. п. 3.3, 3.4, 4.1, 4.1.1 кредитного договору та графіку погашення кредиту. Проте відповідачем порушено умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості за кредитом, яка станом на 15 грудня 2009 року становить 687 202 грн 82 коп. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем сплачено прострочену заборгованість за кредитом та прострочені проценти за користування кредитом, таким чином, залишок заборгованості складає 185 869 грн 43 коп.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Проте ухвала апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такий правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, яка в силу вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних

повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на порушення вищезазначеного в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги, зокрема щодо не застосування судом першої інстанції ч. 3 ст. 551 ЦК України (а. с. 47-52), залишивши поза увагою ту обставину, що станом на час ухвалення рішення у справі була відсутня основна заборгованість за користуванням кредитом, а заборгованість у розмірі 185 869 грн 43 коп. складалася із пені за прострочення погашення заборгованості за основним боргом у сумі 107 568 грн 80 коп., пені за прострочення погашення заборгованості за процентами у сумі 77 200 грн та штрафу у сумі 1 100 грн.

У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги та законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.