Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Індустріального району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Регіонального відділенні Фонду державного майна України у Дніпропетровській області до відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажна фірма "Дніпроважбуд", ОСОБА_6, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Хімеск", ОСОБА_7, про визнання права державної власності та витребування майна із чужого володіння, за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року,

Прокурор Індустріального району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Регіонального відділенні Фонду державного майна України у Дніпропетровській області звернувся до суду із позовом до ВАТ БМФ "Дніпроважбуд", ОСОБА_6, третя особа: ТОВ "Хімеск", ОСОБА_7, про визнання права державної власності та витребування майна із чужого володіння.

В обґрунтування своїх вимог послався на те, що на підставі акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного ВАТ БМФ "Дніпроважбуд", затвердженого заступником голови Дніпропетровського облвиконкому від 21 грудня 1994 року, та наказу Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27 січня 1995 року № 114 в уставний фонд ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" було включено приміщення гуртожитків у м. Дніпропетровську, а саме: №7 по вул. Калиновій, 10, № 8 по вул. Тверській, 29, № 9 по вул. Тверській, 31, № 10 по вул. Тверській, 31-а, № 3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та АДРЕСА_1. Вказані гуртожитки належали до державного житлового фонду і не підлягали приватизації відповідно до чинного законодавства, яке діяло на момент такої приватизації.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року в справі № 40/287 (rs8270935) , залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року, позов Регіонального відділення ФДМУ задоволено частково, визнано неправомірним включення до статутного фонду ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" зазначених вище гуртожитків; визнано недійсним наказ Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27 січня 1995 року № 114 в частині включення в уставний фонд ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" спірних гуртожитків; визнано недійсним Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного ВАТ БМФ "Дніпроважбуд", затвердженого заступником голови Дніпропетровського облвиконкому від 21 грудня 1994 року в частині включення вказаних гуртожитків в уставний фонд ВАТ БМФ "Дніпроважбуд"; визнано право власності за державою в особі регіонального ФДМУ по Дніпропетровській області на гуртожитки: № 7 по вул. Калиновій, 10, № 8 по вул. Тверській, 29, № 9 по вул. Тверській, 31, № 10 по вул. Тверській, 31-а, підвал та прибудинкові споруди гуртожитку № 3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та 2,4,5 поверхи, прибудинкові споруди гуртожитку АДРЕСА_1; вилучено із незаконного володіння ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" вказані гуртожитки.

В іншій частині зазначеного позову відмовлено у зв'язку з тим, що решта приміщень вже не є власністю ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" і на час розгляду справи у господарському суді частина майна знаходиться у третіх осіб, яким воно відчужене на підставі цивільно-правових договорів.

Посилаючи на обставини, встановлені господарським судом у справі № 40/287 (rs8270935) і на недійсність правових підстав набуття ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" права власності на вказані гуртожитки та відчуження на користь третіх осіб, зокрема, на користь ОСОБА_6 - за яким станом на момент розгляду справи зареєстровано приміщення на першому поверсі АДРЕСА_1 позиції 33, 33а, 32, загальною площею 50,7 кв.м, ґанок а12, у загальному користуванні: ґанки літ. а2, аЗ, а1 (далі - спірні приміщення), позивач просив суд задовольнити позов та повернути вказані спірні приміщення у державну власність.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2014 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року і ухвалення нового рішення у справі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Судами встановлено та матеріалами справі підтверджено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року в справі № 40/287 (rs8270935) , залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року, позов Регіонального відділення ФДМУ задоволено частково, визнано неправомірним включення до статутного фонду ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" гуртожитків у м. Дніпропетровську, а саме: № 7 по вул. Калиновій, 10, № 8 по вул. Тверській, 29, № 9 по вул. Тверській, 31, № 10 по вул. Тверській, 31-а, № 3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та АДРЕСА_1; визнано недійсним наказ Комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27 січня 1995 року № 114 в частині включення в уставний фонд ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" цих гуртожитків; визнано недійсним Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного ВАТ БМФ "Дніпроважбуд", затвердженого заступником голови Дніпропетровського облвиконкому від 21 грудня 1994 року в частині включення вказаних гуртожитків в уставний фонд ВАТ БМФ "Дніпроважбуд"; визнано право власності за державою в особі регіонального ФДМУ по Дніпропетровській області на гуртожитки: № 7 по вул. Калиновій, 10, № 8 по вул. Тверській, 29, № 9 по вул. Тверській, 31, № 10 по вул. Тверській, 31-а, підвал та прибудинкові споруди гуртожитку № 3 по вул. Б. Хмельницького, 14 та 2,4,5 поверхи, прибудинкові споруди гуртожитку АДРЕСА_1; вилучено із незаконного володіння ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" вказані гуртожитки.

В іншій частині зазначеного позову відмовлено у зв'язку з тим, що решта приміщень вже не є власністю ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" і на час розгляду справи у господарському суді частина майна відчужена на користь третіх осіб.

Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У зв'язку із зазначеним, судами встановлено, що у даній справі беруть участь особи, які брали участь у розгляду господарським судом справи № 40/287 (rs8270935) , зокрема, Регіонального відділенні Фонду державного майна України у Дніпропетровській області та ВАТ БМФ "Дніпроважбуд", а тому ухвалені в порядку господарського судочинства судові рішення мають приюдиційне значення для розгляду даної справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 16 липня 2013 року представник ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено такий строк.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року в справі № 40/287 (rs8270935) , залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року, встановлено преюдиційні факти того, що приміщення гуртожитку АДРЕСА_1 належали до державного житлового фонду і не підлягали приватизації, а тому не могли бути приватизовані і відчужуватися на користь відповідача і спірні приміщення, які станом на момент розгляду даної справи зареєстровані за ОСОБА_6

Однак, суди вказали, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, оскільки Регіональному відділенні Фонду державного майна України у Дніпропетровській області про порушення своїх прав відчуженням гуртожитків було відомо з 2009 року, а з даним позовом прокурор Індустріального району м. Дніпропетровська звернувся у лютому 2013 року і тому позивачу слід відмовити у позові з цих підстав.

Проте, з висновком судів відносно пропуску позивачем строку позовної давності погодитись не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Однак, у статті 264 ЦК України встановлені випадки переривання перебігу позовної давності.

Згідно з частиною 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина 3 статті 264 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2008 року Регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, зокрема, до ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" про визнання недійсними актів щодо включення до статутного фонду цього підприємства гуртожитків зазначених у позові, у тому числі гуртожитку АДРЕСА_1, частина приміщень якого є предметом позову в справі, що розглядається.

Висновок про те, що частина приміщень гуртожитку АДРЕСА_1 вже не є власністю ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" і на час розгляду справи у господарському суді частина цього майна відчужена на користь третіх осіб встановлений постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2010 року в справі № 40/287 (rs8270935) .

Крім того, як вбачається з листа КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" № 6263 від 15 червня 2010 року на запит Регіонального відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області № 11-21-02909 від 05 травня 2010 року заявника повідомлено про те, що власником приміщень на першому поверсі АДРЕСА_1 позиції 33, 33а, 32, загальною площею 50,7 кв.м, ґанок а12, у загальному користуванні: ґанки літ. а2, аЗ, а1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2006 року є ОСОБА_6

Таким чином, із матеріалів справи, які були надані позивачем до суду першої інстанції вбачається, що Регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області дізналось, що власником спірних приміщень у справі, що розглядається є ОСОБА_6 з листа КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 15 червня 2010 року, а до суду із даним позовом прокурор звернувся у лютому 2013 року, тобто у межах передбаченого законодавством строку позовної давності.

Відмовляючи у позові у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 213, 214, 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, не в повній мірі визначились з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не перевірили чи не відбулось переривання позовної давності для звернення до суду із даним позовом в результаті пред'явлення до господарського суду позову у справі № 40/287 (rs8270935) . Також, суди не врахували, що Регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області дізналось, що власником спірних приміщень є ОСОБА_6 з листа КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 15 червня 2010 року, а тому висновок судів щодо пропуску позивачем строку позовної давності є передчасний.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2014 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.