6-43764св14 Про визнання права власності на земельну ділянку - 25.03.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, треті особи: садівницьке товариство "Дніпровець", Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, Управління Держкомзему в Бориспільському районі Київської області, про визнання права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 4 листопада 2014 року,

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5, треті особи: садівницьке товариство "Дніпровець" (далі - СТ "Дніпровець"), Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, Управління Держкомзему в Бориспільському районі Київської області, в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, площею 0,0600 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована у СТ "Дніпровець" у с. Проців Бориспільського району Київської області, припинивши право власності ОСОБА_6 на цю ділянку.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначала, що згідно з мировою угодою, укладеною між нею та ОСОБА_6, затвердженою ухвалою суду від 14 вересня 2010 року, вона отримала у власність садовий будинок НОМЕР_1 у СТ "Дніпровець". Земельна ділянка, на якій знаходиться вказаний будинок, не входила до спільного майна подружжя, така земельна ділянка перебувала у приватній власності ОСОБА_6, оскільки була набута ним у порядку приватизації, а тому поділу між подружжям не підлягала.

У 2011 році ОСОБА_6 помер, залишивши за заповітом своєму синові, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, спірну земельну ділянку.

Посилаючись на те, що вона позбавлена можливості вільно володіти та користуватися належним їй садовим будинком та господарськими спорудами, що знаходяться на земельній ділянці, належній іншій особі, вважаючи, що у разі набуття права власності на садовий будинок до неї повинно було перейти право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, ОСОБА_3 просила її позов задовольнити.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,023413 га, позначену у варіанті І висновку № 06-03/18-14 судової земельно-технічної експертизи від 3 квітня 2014 року, яка є частиною земельної ділянки площею 0,0600 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташованої в СТ "Дніпровець" Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, та має наступні розміри на плані: зі сторони вулиці від крапки А до крапки Г - 14,02 м. п, з правого фасаду від крапки Г до крапки В - 16,7 м. п., з дворового фасаду від крапки В до крапки Б - 14,02 м. п., з лівого фасаду від крапки Б до крапки А - 16,70 м. п.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 4 листопада 2014 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 серпня 2014 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду Київської області від 4 листопада 2014 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 серпня 2014 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, посилаючись на норми ч. 1 ст. 377 ЦК України, ч. 1 ст. 120 ЗК України, дійшов висновку про те, що до ОСОБА_3 переходить право на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог ОСОБА_3, оскільки за спадкоємцем - за ОСОБА_5, право власності на спірну земельну ділянку належним чином не зареєстровано, а відтак - його не можна вважати належним відповідачем у справі.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають у повній мірі.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, який було розірвано згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу - 18 серпня 2009 року (а. с. 9).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 вересня 2010 року було затверджено мирову угоду у справі № 2-304/10 р про поділ майна подружжя, за умовами якої, зокрема, позивачу у власність було виділено садовий будинок НОМЕР_1 у СТ "Дніпровець", що знаходиться на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області безпосередньо на земельній ділянці, яка була отримана

ОСОБА_6 у порядку приватизації для ведення садівництва та була його особистою власністю, що не підлягала поділу між подружжям.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, а спірну земельну, в тому числі, заповів своєму сину, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в інтересах якого його мати - ОСОБА_4, 13 січня 2012 року звернулася до Восьмої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

ОСОБА_4 в інтересах сина - ОСОБА_5, отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на інші об'єкти нерухомості, які входили до спадкового майна після смерті ОСОБА_6, крім спірної земельної ділянки.

Отже, судом установлено, що ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 у встановленому законом порядку прийняла спадщину, тому висновок апеляційного суду про передчасність позову є неправомірним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд безпідставно послався на те, що за спадкоємцем - за ОСОБА_5, у встановленому законом порядку спірна земельна ділянка не зареєстрована, а тому помилково вважав, що неповнолітній ОСОБА_5 та його законний представник - ОСОБА_4, не є належними відповідачами у справі, не врахувавши, що остання, в інтересах неповнолітнього сина, фактично прийняла спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори з відповідною заявою, відомостей про звернення ОСОБА_4 до нотаріальної контори із заявою про відмову від спадщини матеріали справи не містять, отже ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є належними відповідачами у справі.

Однак, не можна погодитися й з висновками суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні

правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_3 в частині припинення права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку 0,0600 га в СТ "Дніпровець" з цільовим призначенням для ведення садівництва, суд першої інстанції виходив із того, що воно в нього припинилося на частину земельної ділянки, на якій розташованого житловий будинок та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, на підставі мирової угоди та в силу закону, а на іншу частину земельної ділянки - у зв'язку із його смертю.

Однак, у порушення вимог ст. 214 ЦПК України суд першої інстанції залишив поза увагою те, що звертаючись до суду з позовом до

ОСОБА_4, та неповнолітнього ОСОБА_5, позивач ставила питання про визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,0600 га та припинення права власності на спірну земельну ділянку попереднього власника, посилаючись на положення ч. 1 ст. 377 ЦК України та ч. 1 ст. 120 ЗК України в редакції, чинній на момент затвердження мирової угоди (станом на 14 вересня 2010 року), та вказуючи, що відповідно до зазанчених норм закону до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на всю земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення положень ст. ст. 303, 307 ЦПК України, на зазначене уваги не звернув, помилок, допущених судом першої інстанції не виправив.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення апеляційного суду не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 4 листопада 2014 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_5,

треті особи: садівницьке товариство "Дніпровець", Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, Управління Держкомзему в Бориспільському районі Київської області, про визнання права власності на земельну ділянку передати на новий розгляд до апеляційного суду.