Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" до Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 жовтня 2014 року,

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" (далі - ТОВ "Вердикт Фінанс") звернулося до суду з позовом до Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції (далі - Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ), Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції (далі - Богунського ВДВС Житомирського МУЮ), ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту.

Позовні вимоги мотивувало тим, що державним виконавцем у порушення вимог чинного законодавства було складено акт опису та арешту майна, а саме - автомобіля марки HYUNDAI COUPE, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3, та перебуває у заставі ТОВ "Вердикт Фінанс", що порушує права останнього та унеможливлює у майбутньому звернення стягнення на таке майно.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2014 року позов ТОВ "Вердикт Фінанс" задоволено.

Знято арешт та розшук із належного на праві власності ОСОБА_3 автомобіля марки HYUNDAI COUPE, реєстраційний номер НОМЕР_1, які накладено постановами державного виконавця Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ під час здійснення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № 28057898 від 3 березня 2012 року, № 31956826 від 10 квітня 2012 року, № 3999 27613 від 26 вересня 2013 року та постановою державного виконавця Богунського ВДВС Житомирського МУЮ під час здійснення виконавчих дій за виконавчим провадженням № 31897491 від 15 червня 2012 року.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 жовтня 2014 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2014 року скасовано, в задоволенні позовних вимог ТОВ "Вердикт Фінанс" відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Вердикт Фінанс" просить рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 жовтня 2014 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2014 року, що було помилково скасовано.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що накладення арешту на об'єкт застави перешкоджає реалізувати ТОВ "Вердикт Фінанс", як заставодержателю, його права шляхом звернення стягнення на вказане рухоме майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності позовних вимог, оскільки судом не встановлено особу, в інтересах якої накладено арешт на спірне майно, й не залучено її до участі у справі.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Судом установлено, що у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 4 червня 2008 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3 укладено договір застави № 0501/0608/64-110-Z, згідно з умовами якого відповідач передав у заставу банку належний йому на праві власності автомобіль марки HYUNDAI COUPE, реєстраційний номер НОМЕР_1.

2 лютого 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який є правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ТОВ "Вердикт Фінанс" укладено договір факторингу № 11 та договір про відступлення права вимоги за договором застави, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за вказаними договорами.

Державними виконавцями Корольовського ВДВС Житомирського МУЮ під час здійснення виконавчих проваджень № 28057898 від 3 березня 2012 року, № 31956826 від 10 квітня 2012 року, № 3999 27613 від 26 вересня 2013 року та державними виконавцями Богунського ВДВС Житомирського МУЮ під час здійснення виконавчого провадження № 31897491 від 15 червня 2012 року, боржником по яких є ОСОБА_3, винесено постанови про арешт спірного автомобіля та його розшук.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодавець) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава, як правовий інститут цивільного законодавства, виконує забезпечувальну функцію, тобто спрямована на те, щоб гарантувати кредитору-заставодержателю задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, незалежно від майнового стану боржника, і наявності у нього заборгованості перед іншими кредиторами, отже застава встановлюється для гарантування майнових інтересів кредитора-заставодержателя.

Відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій № 74/5 від 15 грудня 1999 року та ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставне майно може бути звернено у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

За правилами ст. 16 Закону України "Про заставу" право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Згідно зі ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення з-під арешту.

Статтею 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Як убачається з матеріалів справи, право застави у АКБ "ТАС-Комерцбанк" виникло 4 червня 2008 року, яке 2 лютого 2012 року було передано ТОВ "Вердикт Фінанс", проте арешт на спірний автомобіль накладено значно пізніше.

Частиною 4 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Таким чином, заставодержатель має переважне право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Разом з тим, у преамбулі та пп. 1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" (v0006700-76) (зі змінами та доповненнями) судам роз'яснено, що розгляд цивільних справ про виключення майна з опису в суворій відповідності із законом сприяє відновленню порушених прав громадян, забезпеченню охорони майнових інтересів держави, підприємств, установ, організацій.

Судам, виходячи з покладених на них завдань по охороні від будь-яких посягань прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, їх майна, необхідно ці справи розглядати в суворій відповідності із законом.

При розгляді позовів про виключення майна з опису суди зобов'язані всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, додержуючись при цьому неухильно як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і правил про належність і допустимість доказів.

За правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Відповідачами у справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ЦПК України, якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд першої інстанції на викладене уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не з'ясував дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають із договору застави, не визначив, в інтересах якої особи було накладено арешт на спірний автомобіль, унаслідок чого не встановив коло учасників процесу, не вирішив питання про залучення до участі у справі стягувача, в інтересах якого на заставне майно накладено оспорюваний арешт.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і не сприяв здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд, скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, зазначав про те, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі стягувача, однак в силу вимог ст. 33 ЦПК України апеляційний суд позбавлений можливості залучити ОСОБА_4 до участі у справі в якості співвідповідача.

Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" задовольнити частково.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 жовтня 2014 року скасувати.

Справу товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" до Корольовського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.