6-2626св15 Про встановлення факту перебування у трудових відносинах, відшкодування майнової та моральної шкоди, завданих внаслідок отримання травми на виробництві - 25.03.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси, про встановлення факту перебування у трудових відносинах, відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 24 грудня 2014 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 29 вересня 2011 року ОСОБА_4 прийняв його на роботу, яка полягала у виконанні методом промислового альпінізму зовнішнього утеплення стін, однак трудовий договір між ними не укладався, оскільки вони були знайомі і підстав не довіряти відповідачу та наполягати на укладенні трудового договору у письмовій формі негайно не було. Також з ним був прийнятий на роботу ОСОБА_5 та ще один працівник. 2 жовтня 2011 року під час виконання робіт на висоті впали риштування, і він з двома працівниками зірвались з висоти близько 4,50 м, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження, його було госпіталізовано. Риштування, з яких він упав, належали відповідачу і були встановлені саме ним, тому він вважав, що падіння сталося через те, що риштування не відповідали стандартам та були встановлені з порушеннями Правил охорони праці під час виконання робіт на висоті.

Крім того, після отримання травми на виробництві, він став інвалідом II групи. Тривалий реабілітаційний період вимагав значних фінансових затрат. Під час операцій та тривалої реабілітації він постійно відчував сильний фізичний біль та душевні страждання у зв'язку з непоправним погіршенням здоров'я. Також він має двох дітей, один з яких неповнолітній. Утримувати їх у нього немає змоги, оскільки за своїм станом здоров'я не може працевлаштуватися.

Ураховуючи викладене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд встановити факт трудових відносин між ним та відповідачем у період з 29 вересня 2011 року до 2 жовтня 2011 рік, стягнути з відповідача на його користь 82 705 грн 92 коп. на відшкодування майнової шкоди та 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 2 жовтня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 24 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 12 501 грн 42 коп. на відшкодування майнової шкоди та 70 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення апеляційного суду в частині позовних вимог про відшкодування шкоди скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядається.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів факт перебування його у трудових відносинах з відповідачем та не надав доказів неправомірних дій відповідача та завдання останнім йому майнової та моральної шкоди.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й частково задовольняючи позов, керуючись принципом розумності та справедливості, виходив із того, що, уклавши з позивачем усну цивільно-правову угоду на виконання робіт на висоті, відповідач, будучи фізичною особою-підприємцем та відповідно суб'єктом господарювання, допустив порушення Правил охорони праці під час виконання робіт на висоті, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 27 березня 2007 року № 62 (z0573-07) , що спричинило шкідливі наслідки для здоров'я ОСОБА_3, у зв'язку з чим він має право на відшкодування шкоди у розмірі, доведеному позивачем.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 вересня 2011 року ОСОБА_3 за домовленістю з відповідачем виконував роботу, яка полягала у виконанні методом промислового альпінізму зовнішнього утеплення стін. Договір про прийняття позивача на роботу укладено не було. 2 жовтня 2011 року під час виконання робіт на висоті, позивач у результаті падіння отримав численні травми, його було госпіталізовано до нейрохірургічного відділення Третьої Черкаської міської лікарні швидкої медичної допомоги. У виписці з історії хвороби зазначено, що травма була отримана внаслідок падіння з висоти третього поверху.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Судом установлено, що відповідно до умов договору від 29 вересня 2011 року № 19, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, останній взяв на себе обов'язок на власний ризик виконати роботи по зовнішньому утепленню стін методом промислового альпінізму та взяв на себе обов'язок виконати ці роботи на власний ризик. Вказаний договір відповідач підписав як приватний підприємець, скріпивши договір печаткою приватного підприємця. Після чого ОСОБА_4 запросив на допомогу ще трьох осіб, у тому числі ОСОБА_3

Отже, позивач виступав у якості субпідрядника та діяв на власний ризик.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі винною особою, яка її завдала.

Разом з тим згідно зі ст. 1166 ЦК України єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Однак апеляційний суд, фактично переписавши деякі положення Правил охорони праці під час виконання робіт на висоті, та вказавши узагальнюючу фразу про вину відповідача, не зазначив у чому саме полягає таке порушення, яке він вчинив протиправне діяння та який причинний зв'язок його дій із завданою позивачу шкодою.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пп. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Проте у порушення положень ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст рішення суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 316 ЦПК України, в якому, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, і положення закону, яким він керувався.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Разом із тим у порушення наведених норм процесуального права апеляційний суд, частково задовольняючи позов, обмежився узагальнюючою фразою про те, що відповідач порушив Правила охорони праці під час виконання робіт на висоті, а при визначенні розміру моральної шкоди послався на загальні норми, роз'яснення наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, проте не навів своїх мотивів при визначенні грошової суми на відшкодування моральної шкоди в розмірі 70 тис. грн.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині позовних вимог про відшкодування шкоди не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 24 грудня 2014 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.