Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., Лесько А.О., Черненко В.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця", державного закладу "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ державного територіального галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", третя особа - державне територіальне галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця", про визнання наказів про звільнення незаконними, поновлення на роботі, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 28 лютого 2013 року наказом державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-Західна залізниця") № 135/ос її було призначено на посаду головного лікаря державного закладу "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця").

10 жовтня 2013 року вона уклала з Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця) контракт № 79 строком до 10 жовтня 2014 року.

Позивач зазначала, що з 4 вересня 2014 року по 29 вересня 2014 року та з 30 вересня 2014 року по 10 жовтня 2014 року перебувала на лікарняному.

13 жовтня 2014 року, приступивши до роботи, ОСОБА_4 дізналася про те, що наказом від 29 вересня 2014 року Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) звільнила її з посади з 10 жовтня 2014 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, а наказом від 13 жовтня 2014 року виконання обов'язків головного лікаря було покладено на завідувача дитячим відділенням ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця".

Позивач, посилаючись на те, що зазначені накази є незаконними, а трудовий договір таким, що укладений на невизначений строк, а також на те, що вона є одинокою матір'ю, яка виховує дитину віком до 14 років, і після закінчення строкового договору підлягала обов'язковому працевлаштуванню, просила визнати наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 29 вересня 2014 року про її звільнення незаконним та скасувати його, визнати підстави видання наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 13 жовтня 2014 року про призначення виконуючого обов'язки головного лікаря ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 ДТГО "Південно-Західна залізниця" ОСОБА_6 незаконними та скасувати його; визнати наказ ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" від 14 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_4 незаконним та скасувати його, визнати трудовий договір, згідно із яким було прийнято на роботу ОСОБА_4 на посаду головного лікаря ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" таким, що укладений на невизначений строк (безстроковим), стягнути з ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Державної адміністрації залізничного транспорту України від 29 вересня 2014 року № 3688/ос "По особовому складу", яким звільнено ОСОБА_4 з посади головного лікаря ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" 10 жовтня 2014 року у зв'язку із закінченням терміну дії контракту від 10 жовтня 2013 року № 79 згідно із п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Визнано незаконним наказ ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-західна залізниця" від 14 жовтня 2014 року № 115/ос "Про припинення трудового договору (контракту)", яким звільнено ОСОБА_4 з посади головного лікаря ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" 14 жовтня 2014 року у зв'язку із закінченням терміну дії контракту на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді головного лікаря ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" з 14 жовтня 2014 року.

Визнано контракт від 10 жовтня 2013 року № 79 із головним лікарем ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" таким, що укладений на невизначений строк (безстроковим).

Стягнуто з ДЗ "Дорожня клінічна лікарня № 1 станції Київ ДТГО "Південно-Західна залізниця" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 13 956 грн.

У решті позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_5, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач мав право звільнити ОСОБА_4 з посади головного лікаря в останній день терміну дії договору, оскільки термін дії контракту закінчився.

Колегія суддів погоджується з такими висновками.

Доводи касаційної скарги зводяться до оцінки доказів, що не є компетенцією суду касаційної інстанції, та не спростовують висновків апеляційного суду і не дають підстав вважати, що ним при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Доказів про те, що позивач є одинокою матір'ю матеріали справи не містять.

Крім того, суд не мав підстав вважати трудові відносини такими, що продовжені на невизначений термін.

Таким чином, оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, апеляційний суд з урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Виходячи з принципу диспозитивності, закріпленого ст. 11 ЦПК України, та заявлених позовних вимог, рішення апеляційного суду є правильним та законним, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.