6-96св15 Про стягнення грошових коштів за договором позики - 25.03.2015 Прийняття

головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Іваненко Ю.Г., Писаної Т.О., Маляренка А.В., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів за договором позики, за касаційними скаргами заступника прокурора Львівської області та ОСОБА_8 на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2014 року,

У червні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 01 квітня 2012 року між ним та ОСОБА_7 укладений договір позики, згідно з яким позивач надав відповідачу у позику 240 тис. грн строком на 12 місяців.

Оскільки у встановлений строк ОСОБА_7 грошові кошти не повернув, просив стягнути з відповідача 240 тис. грн.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 240 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У грудні 2013 року державний виконавець Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Залізничний ВДВС Львівського МУЮ) Ілюк В.В. звернувся до суду з заявою про визнання судом мирової угоди, укладеної 27 листопада 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у виконавчому провадженні № 39692038, згідно з якою боржник ОСОБА_7 передає, а стягувач ОСОБА_6 приймає на рахунок погашення заборгованості за договором позики у розмірі 242 400 грн квартиру АДРЕСА_1, що належить боржнику на праві власності.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2014 року у задоволенні заяви державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського МУЮ Ілюка В.В. про визнання мирової угоди у процесі виконання рішення суду відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2014 року ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 26 лютого 2014 року скасовано, заяву державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського МУЮ Ілюка В.В. задоволено. Визнано мирову угоду, укладену між стягувачем ОСОБА_6 та боржником ОСОБА_7 у виконавчому провадженні № 39692038 на таких умовах:

у зв'язку із тим що у боржника відсутні грошові кошти чи рухоме майно, на які здійснюється першочергове стягнення, та зважаючи на те що у власності боржника перебуває нерухоме майно, на яке накладено арешт у вищезазначеному виконавчому провадженні, боржник передає, а стягувач приймає за рахунок погашення заборгованості у розмірі 242 400 грн квартиру загальною площею 31,7 кв. м АДРЕСА_1, що належить боржнику на праві власності;

право власності на квартиру АДРЕСА_1 виникає у стягувача з моменту державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за рахунок боржника;

боржник та стягувач домовились, що будь-які витрати, пов'язані із згаданим виконавчим провадженням, що виникатимуть після затвердження судом даної мирової угоди, покладаються на боржника;

відповідно до звіту про оцінку майна від 22 листопада 2013 року, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Гал-Світ" (далі - ТОВ "Гал-Світ") на замовлення Залізничного ВДВС Львівського МУЮ, у межах виконавчого провадження ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 212 600 грн. З моменту визнання мирової угоди судом частина заборгованості у розмірі 212 600 грн вважатиметься погашеною боржником, а стягувач не матиме жодних майнових претензій до боржника стосовно залишку заборгованості у розмірі 29 800 грн.

У касаційних скаргах заступник прокурора Львівської області та ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги мають бути задоволені частково.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом апеляційної інстанції не дотримано.

Згідно зі ст. ст. 1, 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження.

Укладення мирової угоди в процесі виконання передбачено ст. 372 ЦПК України, у випадку, коли ця угода не суперечить закону і не порушує права чи свободи інших осіб.

Мирова угода в процесі виконання не може стосуватися питання про встановлення фактичних обставин та відповідних правовідносин, а основною метою такої угоди є встановлення (зміна) способу та порядку виконання ухваленого судового рішення, стосуватися лише прав та обов'язків сторін.

Вирішуючи питання про задоволення заяви державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського МУЮ Ілюка В.В. щодо визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції керувався тим, що мирова угода не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси боржника, стягувача чи інших осіб.

Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд допустив неповне з'ясування обставин справи.

Судами встановлено, що відповідно до копії паспорта ОСОБА_7 з 25 лютого 1997 року зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а. с. 5).

Разом з тим із касаційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що з 12 жовтня 1996 року по 17 червня 2006 року ОСОБА_7 перебував у шлюбі із ОСОБА_8, у якому ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_11

Згідно з довідкою комунального підприємства "Богданівка" від 31 грудня 2014 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані три особи: з 28 серпня 1997 року - ОСОБА_8 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1; з 13 серпня 2004 року - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Постановляючи ухвалу про визнання мирової угоди, відповідно до умов якої здійснено відчуження зазначеної квартири, судом апеляційної інстанції не дотримано вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України та не звернено увагу на можливість порушення прав третіх осіб і на порушення вимог ч. 3 ст. 11 ЦПК України не залучено до розгляду справи орган опіки та піклування.