Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до автокооперативу № 8 Деснянської районної у м. Чернігові ради, третя особа - комунальне підприємство "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації", про визнання права власності на гараж за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 9 грудня 2014 року

У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він є власником гаража НОМЕР_1, що розташований в автокооперативі № 8 у м. Чернігові, придбаним ним у 1996 році у ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Він є членом указаного кооперативу, проте не може зареєструвати своє право власності на гараж у зв'язку з відсутністю нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Ураховуючи зазначене, позивач на підставі ст. 392 ЦК України просив визнати за ним право власності на указаний гараж.

Заочним рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 9 грудня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на гараж НОМЕР_1, що розташований в автокооперативі № 8 Деснянської районної у м. Чернігові ради.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не може оформити право власності на указаний гараж у зв'язку із тим, що продавець гаража помер, а тому позивач, купивши цей гараж, не може надати органу, що здійснює реєстрацію права власності на нерухоме майно, правовстановлюючого документу на нього.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. При цьому послався на те, що відповідно до інформації, зазначеної у паспорті на гараж, власником спірного гаража зазначено ОСОБА_3, проте право власності на цей гараж комунальним підприємством "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" не зареєстровано, тому вважав висновки районного суду про визнання за позивачем права власності указаний гараж з підстав, передбачених ст. ст. 328, 392 ЦК України, правильними.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що ОСОБА_3 є власником гаража НОМЕР_1, що розташований в автокооперативі № 8 у м. Чернігові, придбаним ним у ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та є членом указаного автокооперативу.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зі змісту ч. 5 ст. 11 ЦК України випливає, що цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, за вказаною нормою права, на підставі якої суд задовольнив позов, вимога про визнання права власності може бути пред'явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-244 цс 14 від 18 лютого 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_4 посилався на те, що ОСОБА_3 ніколи не був членом указаного автокооперативу та придбати гараж він міг би шляхом вступу до указаного кооперативу, або шляхом укладення письмового та нотаріально посвідченого правочину. Також зазначав, що оригінали паспорта на гараж та квитанцій про сплату ним членських внесків знаходяться у нього, а прізвище ОСОБА_3 зазначалось тому, що воно помилково було записано до паспорта гаража.

При цьому судом достовірно встановлено, що право власності на спірний гараж у встановленому законом порядку ні за ким раніше не було зареєстровано.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України апеляційний суд не перевірив доводів сторін, не дав належної оцінки доказам, зокрема про те, чи був позивач у встановленому порядку прийнятий у члени указаного автокооперативу; чи набув у встановленому законом порядку права власності на спірний гараж; та чи є він власником відповідно до умов ст. 392 ЦК України, яка надає таке право саме власнику майна на пред'явлення позову про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, не навів мотивів відхилення доводів відповідача про те, що він є власником спірного гаража та членом автокооперативу і сплачує членські внески.

Ураховуючи, що фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 9 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.