Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Лесько А.О.,

Хопта С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова", третя особа - Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова", про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсаційних сум та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 6 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 грудня 2014 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулавсь до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 24 грудня 2004 року вона працювала на державному підприємстві "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (далі - ДП "ВО "Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова") на посаді розподільника робіт четвертого розряду. Наказом помічника генерального директора підприємства від 18 липня 2013 року № 1871 її звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне порушення виробничої та трудової дисципліни.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати незаконними та скасувати розпорядження від 11 липня 2013 року № 1799, від 12 липня 2013 року № 1808, від 15 липня 2013 року № 1819 про оголошення доган, наказ від 18 липня 2013 року № 1871 про звільнення, поновити її на роботі на посаді розподільника робіт четвертого розряду цеху № 9, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28 617 грн 28 коп., недоплачену заробітну плату в розмірі 441 грн 82 коп. та 150 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, компенсацію частини втраченої заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною її виплатою в розмірі 58 грн 50 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 16 грн 38 коп., 3 986 грн 62 коп. на відшкодування витрат за проживання у житловій будівлі підприємства, нарахованих як особі, що не перебуває у трудових відносинах з ДП "ВО "Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова".

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 6 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 грудня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України було проведено з дотриманням вимог трудового законодавства.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також, що ОСОБА_3 оспорювала своє звільнення, яке фактично здійснене з посади слюсаря, проте безпідставно вимагала поновлення її на роботі на іншій посаді, яку перед звільненням не займала. При цьому також послався на те, що профспілка, відмовляючи в наданні згоди на звільнення ОСОБА_3, не обґрунтувала свого висновку.

Проте повністю погодитись із висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що з 24 грудня 2004 року ОСОБА_3 прийнята на роботу в цех № 80 ДП "ВО "Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" на посаду розподільника робіт четвертого розряду. 5 грудня 2005 року ОСОБА_3 переведена в цех № 9 на ту ж саму посаду, а 18 січня 2011 року переведена в МК-85 учнем слюсаря механозборочних робіт четвертого розряду.

Розпорядженням від 11 липня 2013 року № 1799 слюсарю ОСОБА_3 оголошено догану у зв'язку з відмовою від виконання виробничого завдання 1 липня 2013 року.

Розпорядженням від 12 липня 2013 року № 1808 слюсарю ОСОБА_3 оголошено догану у зв'язку з відмовою від виконання виробничого завдання 2 липня 2013 року.

Розпорядженням від 15 липня 2013 року № 1819 слюсарю ОСОБА_3 оголошено догану у зв'язку з відмовою від виконання виробничого завдання 3 липня 2013 року.

Наказом помічника генерального директора підприємства від 18 липня 2013 року № 1871 ОСОБА_3 звільнено з роботи з посади слюсаря механозборочних робіт четвертого розряду на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне порушення виробничої та трудової дисципліни.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно зі ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України належать: догана та звільнення. Звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України - є видом дисциплінарного стягнення. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) із подальшими змінами у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Однак апеляційний суд не врахував, що при оспоренні до суду наказу про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України, суд зобов'язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установлений законом строк; у даному випадку головним є те, чи оспорюються ці накази позивачем при оспоренні самого звільнення.

Крім того, згідно з вимогами ч. 1 і ч. 7 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Також ч. 1 ст. 252 КЗпП України формулює загальне положення, яке покладає на власника або уповноважений ним орган обов'язок створення для працівників підприємства, установи, організації обраних до складу виборної профспілкової організації, можливості для здійснення їхніх повноважень.

Частиною 2 ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" і ч. 2 ст. 252 КЗпП України передбачено, що однією з гарантій можливості здійснення такими особами своїх повноважень є заборона притягнення їх до дисциплінарної відповідальності без попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є.

Згідно із ч. 6 ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року № 6-163цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є членом незалежної профспілкової організації ДП "ВО "Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова".

Згідно з протоколом засідання профкому від 12 лютого 2014 року згоди на звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України не надано з посиланням на необґрунтованість звільнення.

Відповідно до копії виписки з протоколу засідання Ради голів ОО НПГУ Західного Донбасу від 6 березня 2014 року у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України також відмовлено.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи уваги не звернув, доводи апеляційної скарги не перевірив, не врахував, що ОСОБА_3 була звільнена з роботи без згоди профспілкового комітету та дійшов передчасного висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції, що свідчить про його необґрунтованість та незаконність.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.