Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

Ступак О.В., Штелик С.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Ірпінської міської ради Київської області, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсними рішення Ірпінської міської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку, мирової угоди,

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним вище позовом, у якому просив визнати недійсною мирову угоду, укладену ІНФОРМАЦІЯ_1 між ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7, щодо розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1; визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради 35 сесії IV скликання від 27 квітня 2005 року № 1148-35- IV "Про технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян" в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі безоплатно у власність ОСОБА_3 земельних ділянок по АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_3, на право власності на земельну ділянку площею 0,1088 га, яка розташована по АДРЕСА_1

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до умов договору дарування від 10 грудня 1998 року він є власником 38/100 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, інші 27/100 частини будинку належать ОСОБА_5 та 35/100 - ОСОБА_3 Згідно з мировою угодою від ІНФОРМАЦІЯ_1, укладеною між його матір'ю ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_6 належить земельна ділянка площею 393 кв. м, ОСОБА_3 - площею 1 тис. кв. м, ОСОБА_7 - площею 393 кв. м. Однак на час укладення мирової угоди власником частини житлового будинку був він, а не його мати, що підтверджується договором дарування. Також на момент укладання мирової угоди ОСОБА_7 уже не була власником частини вищевказаного житлового будинку, оскільки подарувала належну їй частину ОСОБА_5 та станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Крім того, рішенням Ірпінської міської ради від 04 грудня 2003 року № 500-16-ХХІV ОСОБА_3 надавався дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а вже технічна документація розроблялась на дві окремі земельні ділянки площею 0,10 га та 0,0088 га для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується кадастровими планами. Вказує, що ОСОБА_3 не звертався із заявою про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0088 га. Рішенням Ірпінської міської ради від 27 квітня 2005 року № 1148-35-IV ОСОБА_3 затверджено технічну документацію на земельну ділянку, конфігурація якої не відповідає фактичній конфігурації земельної ділянки, що зазначена в технічних планах від 10 липня 1985 року та 10 вересня 1998 року. Частина земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,10 га розміщена таким чином, що приватизована за рахунок земель загального користування, тобто загального проїзду, що підтверджується зведеним планом земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 23 січня 2012 року. Вказані порушення призводять до порушення його права власності на вільне користування земельною ділянкою, а саме: в результаті затвердження технічної документації на земельну ділянку площею 0,10 га та площею 0,0088 га сарай "Б" опинився на межі суміжних земельних ділянок, та ОСОБА_3 було встановлено ворота зі свого двору, які відчиняються в сторону його земельної ділянки. Крім того, Ірпінська міська рада при винесенні рішення від 27 квітня 2005 року не врахувала технічну документацію, а саме технічні паспорти від 10 вересня 1998 року та 03 березня 2006 року, мирову угоду. Також ОСОБА_3 при виготовленні державного акта було вчинено багато порушень, а саме: він не проводив будь-яких погоджень меж із землекористувачем суміжної земельної ділянки та 15 лютого 2004 року вніс неправдиві відомості до акта встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки. У державному акті зазначено, що земельна ділянка межує з земельною ділянкою ОСОБА_6 від точки "Е" до точки "Ж", однак із зведеного плану земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка від точки Ж до середини земельної ділянки по лінії "Е" межує з земельною ділянкою ОСОБА_5, але остання взагалі не зазначена у переліку землекористувачів у державному акті ОСОБА_3 Також зазначає, що вся дозвільна документація для приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 готувалася щодо земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1, а державний акт виданий щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2014 року, позов задоволено.

Визнано недійсною мирову угоду, укладену ІНФОРМАЦІЯ_1 між ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 щодо розподілу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1

Визнано недійсним рішення Ірпінської міської ради 35 сесії IV скликання від 27 квітня 2005 року № 1148-35-IV "Про технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян" в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі безоплатно у власність ОСОБА_3 земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,1088 га, яка розташована у АДРЕСА_1

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2014 року залишено без змін.

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. ст. 261, 267 ЦК України.

Як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що, на думку заявника, потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2012 року у справі за позовом про розірвання договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Згідно з постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 "Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України" (v0011740-11) (далі - постанова) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК, може бути подана за сукупності таких умов: судом (судами) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права; справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин; має місце ухвалення різних за змістом судових рішень судом (судами) касаційної інстанції.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень означає, що суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ за подібних правовідносин при однаковому їх матеріально-правовому регулюванні дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків.

Зі змісту ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2012 року не вбачається передбаченої ч. 1 ст. 355 ЦПК України підстави для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року, оскільки в цій ухвалі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини не є тотожними в порівнянні з ухвалою суду, про перегляд якої подано заяву.

Із врахуванням вищевказаного колегія суддів дійшла висновку, що в допуску до провадження Верховного Суду України справи необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Ірпінської міської ради Київської області, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсними рішення Ірпінської міської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку, мирової угоди, за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2014 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.