Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" про стягнення банківського вкладу, відсотків за користування вкладом та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" (далі - ПАТ "Банк "Таврика") про стягнення банківського вкладу, відсотків за користування вкладом та відшкодування моральної шкоди та просила стягнути з відповідача на свою користь частину невиплаченого банківського вкладу у розмірі 41 015 грн 03 коп., а також відсотки у сумі 21 279 грн 09 коп.

Крім того, ОСОБА_3 просила стягнути на свою користь з відповідача моральну шкоду у сумі 10 тис. грн та витрати на правову допомогу.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Таврика" на користь ОСОБА_3 залишок суми грошового вкладу у розмірі 41 015 грн 03 коп., 21 297 грн 09 коп. процентів та 2 тис. грн витрат на правову допомогу.

У решті позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ПАТ "Банк "Таврика" просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним положенням закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 29 грудня 2011 року між сторонами укладено договір банківського строкового вкладу терміном до 28 червня 2013 року, згідно з яким позивачка внесла на депозитний рахунок, який знаходиться на обслуговуванні у відповідача, кошти у сумі 500 грн та 240 тис. грн зі сплатою 22 % річних.

20 березня 2013 року постановою Правління Національного банку України № 97 вирішено відкликати банківську ліцензію в AT "Банк "Таврика" та ліквідувати останнє.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20 березня 2013 року прийнято рішення № 17 про початок здійснення процедури ліквідації АТ "Банк "Таврика".

20 березня 2013 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 18, згідно з яким призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Таврика" начальника відділу тимчасової адміністрації та ліквідації неплатоспроможних банків Соловйову Н.А.

26 березня 2013 року в газетах "Урядовий кур'єр" № 56 та "Голос України" № 57 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розмістив оголошення про ліквідацію ПАТ "Банк "Таврика" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Таврика". Роз'яснено, що виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам АТ "Банк "Таврика" здійснюватимуться з 27 березня до 14 травня 2013 року відповідно до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, через установи банку-агента Фонду АТ "ПАТ "Райффайзен Банк Аваль". Відшкодування вкладникам АТ "Банк "Таврика", які з будь-яких причин не звернуться до банку агента Фонду з 27 березня до 14 травня 2013 року, здійснюватимуться за результатами розгляду їхніх індивідуальних звернень до Фонду до дня внесення запису про ліквідацію банку як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Роз'яснено, що вимоги кредиторів приймаються протягом 30 днів з дня опублікування цього оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку із зазначенням адреси. Також роз'яснено, що вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Фондом гарантування банківських вкладів 28 березня 2013 року позивачці виплачено 199 484 грн 97 коп., що є гарантованою сумою відшкодування за вкладами.

У зв'язку з тим що частина непогашеного боргу за банківським вкладом у розмірі 62 908 грн 89 коп., що складає: заборгованість за сумою вкладу - 41 015 грн 03 коп. та відсотки у розмірі 21 297 грн 09 коп., залишається непогашеною, ОСОБА_3 звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов в частині стягнення суми депозитного вкладу та відсотків, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, що встановлені договором. Застосування Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який регулює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами ніяким чином не перешкоджає вкладнику звернутися до суду за захистом порушеного права та вимагати стягнення сум, які йому не повернуті за системою гарантування, виходячи із положень ст. 526 ЦК України та умов договорів банківського вкладу.

З висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Так, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 липня 2014 року скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі, якими відмовлено у позові, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи указані судові рішення, суд касаційної інстанції зазначав, що застосування судами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , який регулює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами ніяким чином не перешкоджає вкладнику звернутися до суду за захистом порушеного права та вимагати стягнення сум, які йому не повернуті за системою гарантування, виходячи із норм ЦК України (435-15) та умов договорів банківського вкладу.

Між тим, переглядаючи справу, суди вказівок, викладених у зазначеній ухвалі, не виконали, із правовідносинами, що існують між сторонами, та нормою матеріального закону, що підлягає застосуванню, в достатній мірі не визначились.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ліквідацію банку визначено як процедуру припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (далі - Закон).

Відповідно до положень ст. 77 цього ж Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону.

Судами встановлено, що стосовно відповідача триває ліквідаційна процедура відповідно до положень Закону (4452-17) .

Статтею 45 Закону визначено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до вимог ст. 48 Закону уповноважена особа Фонду не пізніше ніж через три дні з дня свого призначення складає перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду та складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст. 45 цього Закону уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (ст. 49 Закону).

У подальшому протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів-фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом у четвергу чергу.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що в межах ліквідаційної процедури банку статусу кредитора набувають дві категорії осіб:

1) фізичні особи-вкладники у межах гарантованої Фондом суми відшкодування;

2) особи, вимоги яких заявлені протягом 30 днів з дня опублікування відомостей (про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду), та які акцептовані та включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

До останніх, за змістом Закону, зокрема ст. 52 відносяться в тому числі фізичні особи-вкладники з вимогами у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судами встановлено, що позивач, як фізична особа-вкладник в межах гарантованої Фондом суми відшкодування 28 березня 2013 року отримала 199 484 грн 97 коп., що є гарантованою сумою відшкодування за вкладами. Спір між сторонами стосується вимог у частині, що перевищує суму, виплачену позивачу Фондом.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначала, що із заявою про повернення залишку суми неповернутого вкладу та відсотків звернулась до відповідача у травні 2013 року.

Між тим у матеріалах справи докази звернення із заявою про повернення залишку суми неповернутого вкладу відсутні, а в наявному на а. с. 13 інформаційному запиті позивача від 21 травня 2013 року викладена вимога про надання інформації про розмір заборгованості, терміну та адреси, за якою можна отримати вклад та відсотки.

З позовом до відповідача про стягнення залишку неповернутого вкладу ОСОБА_3 звернулась 06 червня 2013 року.

Обставин звернення протягом 30 днів з 27 березня 2013 року із вимогами кредитора щодо неповернутої частини вкладу до уповноваженої особи Фонду (ліквідатора) позивачем не доводилось та судом встановлено не було.

Отже, оскільки питання про акцепт чи відхилення вимог позивача ліквідатором банку у встановленому Законом порядку не вирішувалося, в силу положень ч. 8 ст. 49 Закону вимоги позивача як такі, що не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Оскільки ч. 4 ст. 49 Закону передбачено вирішення у судовому порядку будь-яких спорів саме щодо акцептування вимог кредиторів, відсутність такої кредиторської вимоги з боку ОСОБА_3, заявленої ліквідатору у визначених законом порядку та строки, унеможливлює захист прав ОСОБА_3 в судовому порядку та є підставою для відмови в позові.

Оскільки застосування судами норм матеріального права, що не підлягали застосуванню, призвело до неправильного вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" про стягнення банківського вкладу, відсотків за користування вкладом та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.