Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євтушенко О.І.., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 19 червня 2004 року за участю мотоцикла марки "Урал-2 М-63", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7 та автомобіля марки "Москвич-2140", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_8, загинула його донька ОСОБА_9, яка була пасажиром мотоцикла.

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 травня 2013 року ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі закону України про амністію, провадження у кримінальній справі закрито.

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 вересня 2013 року ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі закону України про амністію, провадження у кримінальній справі закрито.

Просив стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 5 037 грн 49 коп. на відшкодування майнової шкоди. На відшкодування моральної шкоди просив стягнути: з ОСОБА_8 - 75 тис. грн, а з ОСОБА_7 - 50 тис. грн з урахуванням відшкодованих 25 тис. грн.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року, позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 4 523 грн 62 коп. на відшкодування майнової шкоди

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 75 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення, яким визначити частки відповідальності відповідачів щодо компенсації шкоди.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоду, у частці відповідно до ступеня їхньої вини, однак такої заяви від потерпілого не надходило. Крім того, особа, яка відшкодувала завдану шкоду повністю, має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого заподіювача за вирахуванням частки, що припадає на нього за правилами ч. 1 ст. 544 ЦК України.

Із такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що 19 червня 2004 року о 02 год. 40 хв. на автошляху КиївХарків Довжанський у районі 622 км + 200 м сталася дорожньо-транспортна пригода за участю мотоцикла марки "Урал-2 М-63", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, та автомобіля марки "Москвич 2140", державний номерний знак НОМЕР_1, що рухався у зустрічному напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла марки "Урал-2 М-63", державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_9 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди.

За вказаною дорожньо-транспортною пригодою 19 червня 2004 року була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а. с. 20).

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 15 травня 2013 року ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі закону України про амністію, провадження у кримінальній справі закрито (а. с. 7 9).

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 вересня 2013 року ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі закону України про амністію, провадження у кримінальній справі закрито (а. с. 10).

Вказаними постановами встановлено, що ОСОБА_7 19 червня 2004 року о 02 год. 40 хв. керував у стані тяжкого алкогольного сп'яніння технічно несправним мотоциклом марки "Урал-2 М-63", державний номерний знак НОМЕР_2, без мотошолома, лампа на світловому приладі якого не відповідала типу даного світлового приладу, чим порушив підпункт "а" пункту 2.9, підпункт "г" пункту 2.3, пункт 31.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) . Рухаючись по автодорозі КиївХарків Довжанський зі сторони м. Харків у напрямку п. Довжанський у районі 622 км + 200 м у м. Ізюмі Харківської області ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п. п. 1.5, 10.1, 12.2, 12.3, 19.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та допустив зіткнення з автомобілем марки "Москвич-2140", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_8, що рухався в зустрічному напрямку.

ОСОБА_8 19 червня 2004 року о 02 год. 40 хв., керуючи автомобілем марки "Москвич-2140", державний номерний знак НОМЕР_1, рухався по автодорозі КиївХарків Довжанський зі сторони п. Довжанський у напрямку м. Харкова, у районі 622 км + 200 м у м. Ізюмі Харківської області грубо порушив вимоги п. п. 1.5, 11.2, 11.3, 12,4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , проявив неуважність, рухаючись по смузі зустрічного руху зі швидкістю 70 км/год, створив небезпеку для руху мотоциклу марки "Урал-2 М-63", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, що рухався на зустріч, та допустив зіткнення з ним.

Суди дійшли правильного висновку, що оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 закрито з нереабілітуючих обставин, вина відповідачів у заподіянні шкоди позивачу доведена в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1188 ЦК України якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

У п. 8 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" (v0004740-13) роз'яснено, що шкода, завдана кількома особами, відшкодовується кожною з них у частці, завданій нею (у порядку часткової відповідальності).

Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (ст. ст. 543, 1190 ЦК України). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 1190 ЦК України за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Однак на вказані вимоги суди уваги не звернули та не врахували, що у позовній заяві, а також в уточненнях до позову ОСОБА_6 чітко зазначив частку вимог до кожного з відповідачів (а.с. 60 61), чим не виконали вимоги ч. 1 ст. 11 ЦПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів, шляхом отримання допомоги суду у вирішенні тих питань, які вона сама з об'єктивних причин не може вирішити, як у випадку зі встановленням степеня вини, що потребує певних знань та навиків.

Згідно з ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

На порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України суди не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а саме встановленню розміру завданої відповідачами шкоди з урахуванням степеня вини відповідачів.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення відповідно до ч. 3 ст. 335, ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.