Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Білоцерківської міської ради Київської області, відділу Держземагентства у м. Білій Церкві Київської області, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та державних актів на право власності на земельні ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 5 серпня 2005 року № 306 в частині надання дозволу ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки, визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0993 га та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0489 га, які видані на ім'я ОСОБА_4

На обґрунтування позову зазначав, що рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 29 серпня 2000 року № 278 йому оформлено право постійного користування на земельну ділянку розміром 320 кв. м для ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1. Згідно з розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 27 квітня 2001 року йому було надано дозвіл на будівництво сараю-гаража-літньої кухні на вказаній земельній ділянці. Зазначав, що 30 січня 2006 року він виготовив технічний план на житловий будинок по АДРЕСА_1, а 28 січня 2010 року був виготовлений кадастровий план, згідно з яким площа його земельної ділянки становить 0,0491 га. Маючи намір приватизувати зазначену земельну ділянку, він звернувся до Білоцерківської міської ради Київської області, де йому повідомили, що вказану земельну ділянку вже приватизував ОСОБА_4 на підставі рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 5 серпня 2005 року № 306. Посилаючись на те, що рішення щодо вилучення його земельної ділянки на користь ОСОБА_4 не приймалось, та вважаючи, що рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 5 серпня 2005 року було прийнято з порушенням чинного законодавства, просив задовольнити його позов.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 5 серпня 2005 року № 306 у частині передання ОСОБА_4 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення садівництва площею 489 кв. м та затвердження виготовленої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадян України в межах Білоцерківської міської ради Київської області, а також площу земельної ділянки для ведення садівництва 489 кв. м, передану у власність ОСОБА_4 Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 313918, виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 5 серпня 2005 року № 306, на земельну ділянку площею 0,0489 га для індивідуального садівництва по АДРЕСА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що ОСОБА_5 незаконно позбавлено права користування земельною ділянкою, на якій зведено об'єкт будівництва відповідно до затвердженої проектної документації і яка була передана ОСОБА_4 рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 5 серпня 2005 року № 306 безоплатно у власність для ведення садівництва.

Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Проте повністю з висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами установлено, що рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 29 серпня 2000 року № 278 ОСОБА_3 виділено для постійного користування земельну ділянку площею 320 кв. м по АДРЕСА_1 для ведення особистого підсобного господарства за рахунок земель міськземфонду. 6 червня 2001 року ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво сараю-гаража-літньої кухні по АДРЕСА_1 відповідно до проектної документації, узгодженої та зареєстрованої розпорядженням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 27 квітня 2001 року № 316р.

ОСОБА_4 на праві власності належить будинок АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 4 червня 2003 року.

13 квітня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Білоцерківської міської ради Київської області із заявою про приватизацію спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1. Виконавчим комітетом надано відповідь від 14 червня 2010 року № 0-0827, з якої убачається, що власник домоволодіння по АДРЕСА_2 ОСОБА_4 має державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0993 га та державний акт на земельну ділянку площею 0,0489 га. Також ОСОБА_3 роз'яснено, що він має право звернутися до суду з метою вирішення спору з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та визнаючи недійсним рішення міської ради в частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки та визнаючи на цій підставі недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, судом не було звернуто уваги на доводи відповідача ОСОБА_4 про те, що позивач на обґрунтування позовних вимог надав лист Білоцерківської міської ради Київської області від 14 червня 2010 року, з якого він дізнався про порушення своїх прав та який є доповненням до листа від 27 квітня 2010 року № 0-0827, при цьому з позовом звернувся 11 червня 2013 року. Такі дії позивача можуть свідчити про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки про порушення своїх прав він дізнався 27 квітня 2010 року.

У силу ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин апеляційному суду належало перевірити, чи не пропущений позивачем у даній справі строк звернення до суду, і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, суд на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України не врахував норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України постановлена ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.