Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_4 про зобов'язання укласти договір пайової участі за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року,

У квітні 2014 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 15 листопада 2011 року було введено в експлуатацію житловий будинок під літерою "А" загальною площею 337,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_4

23 грудня 2011 року ОСОБА_4 звернулася до нього із заявою про визначення розміру пайової участі у зв'язку із реконструкцією вказаного житлового будинку.

Позивач зазначав, що ним було підготовлено проект договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста у зв'язку із будівництвом індивідуального житлового будинку, який ОСОБА_4 отримала 23 січня 2012 року. У супровідному листі до договору зазначалось, що оформлений договір та розрахунки підлягають поверненню для реєстрації не пізніше 3 лютого 2012 року.

Проте оформлений проект договору ОСОБА_4 повернуто не було; на даний час договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста нею не укладено.

З урахуванням викладеного, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд зобов'язати ОСОБА_4 укласти із ним договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста у зв'язку із будівництвом індивідуального житлового будинку.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року, у задоволенні позову Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовлено.

У касаційній скарзі Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_4 розпочала будівництво житлового будинку та ввела його до експлуатації до часу прийняття нормативно-правових актів, норми яких визначають обов'язок особи, яка має намір забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту, зокрема, шляхом укладення договору про пайову участь (ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), а тому дані норми не поширюють свою дії на правовідносини будівництва спірного будинку.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що житловий будинок під літерою "А" загальною площею 337,5 кв. м по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на праві приватної власності. 15 листопада 2011 року зазначений житловий будинок прийнято до експлуатації.

23 грудня 2011 року ОСОБА_4 звернулася до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі у зв'язку із реконструкцією вказаного житлового будинку.

Позивачем було підготовлено проект договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста у зв'язку із будівництвом індивідуального житлового будинку, який ОСОБА_4 отримала особисто 23 січня 2012 року. У супровідному листі до договору зазначалось, що оформлений договір та розрахунки підлягають поверненню для реєстрації не пізніше 3 лютого 2012 року.

На даний час договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста ОСОБА_4 не укладено.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який був прийнятий 17 лютого 2011 року та набрав чинності 12 березня 2011 року, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

Згідно з абзацем 2 п. 1 Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 30 грудня 2010 року № 573/5385 (ra-573023-10) , дію якого продовжено на 2014 рік згідно з рішенням Київської міської ради від 4 лютого 2014 року № 6/10152 (ra0006023-14) (далі - Порядок), пайова участь (внесок) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (надалі - пайова участь) є внеском, який забудовник (інвестор) має сплатити до бюджету м. Києва без урахування ПДВ. Залучені кошти спрямовуються виключно на фінансування об'єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, передбачених в Програмі соціально-економічного розвитку міста Києва.

У пп. 4.5, 4.7 Порядку передбачено, що вирішення питань щодо пайової участі та розрахунки розмірів пайового внеску здійснюються Управлінням після одержання звернення забудовника (інвестора). Кінцевий термін сплати пайового внеску встановлюється договором або графіком, визначеним договором, але при будівництві (реконструкції) об'єктів - не пізніше, як через календарний місяць після здачі об'єкта в експлуатацію.

Ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка набрала чинності 1 січня 2013 року, встановлено, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

У порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди вказаних положень законодавства та обставин їх дії у часі не врахували, правової природи договору пайової участі, зокрема, його обов'язковості, не з'ясували, та не надали належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_4 особисто звернулася 23 грудня 2011 року до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі, у зв'язку із чим прийшли до передчасного висновку про виникнення законодавчого обов'язку забудовника взяти участь у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту вже після введення відповідачем 15 листопада 2011 року будинку в експлуатацію.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що позивач, право якого порушено відмовою ОСОБА_4 укласти договір, обов'язковість якого встановлена нормативно-правовим актом, вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів).

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, а судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.