6-41575св14 Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури - 18.03.2015 Прийняття

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К., Попович О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, прокуратури Львівської області, Головного управління державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2014 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, прокуратури Львівської області, Головного управління державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 січня 2000 року слідчим УБОЗ ГУМВСУ у Львівській області щодо позивача було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 222, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 КК України.

Державне обвинувачення по даній кримінальній справі підтримувала прокуратура Львівської області. Вироком Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2005 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2006 року зазначений вирок залишено без змін. Згідно ухвали Верховного Суду України від 02 жовтня 2007 року частково задоволено касаційне подання заступника прокурора Львівської області, скасовано ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2006 року, а справу передано на новий апеляційний розгляд. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 01 квітня 2008 року апеляцію прокурора відхилено, вирок суду залишено без змін.

Таким чином, позивач перебував під досудовим слідством та судом з 25 січня 2000 року по 01 квітня 2008 року - 8 років, 2 місяці і 5днів. Внаслідок незаконних дій органів досудовою слідства і прокуратури йому заподіяно матеріальну і моральну шкоду, які позивач обґрунтовував наступним.

ОСОБА_6 працював директором ТОВ "Агрокооп". 30 травня 2000 року постановою слідчого накладено арешт на млин, чим було припинено діяльність ТОВ, основним видом діяльності якого, була борошномельна діяльність з використанням млина. Дане підприємство було визнано банкрутом, а майно, в тому числі і млин, відчужено. Його заробіток в місяць становив 10 000,00 грн, тому за період з 25 січня 2000 року по 01 квітня 2008 року сума втраченого заробітку становить 982 000,00 грн. Крім того, він був засновником і власником ТОВ "Агрокооп". Внаслідок незаконних дій слідчого, які призвели до припинення діяльності і банкрутства підприємства,незаконного відчуження майна він не отримав 15 000 000,00 грн доходів за час перебування під слідством і судом. Вартість втраченого ним цілісного майнового комплексу ТОВ "Агрокооп" становить 20 000 000,00 грн. На правову допомогу він витратив 38 000,00 грн. Крім того, йому заподіяно моральну шкоду в розмірі 10 000 000,00 грн, оскільки внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, арешту млина, він втратив підприємство, яке мало давати йому регулярний високий дохід, втратив засоби до існування, оскільки більше 8 років був позбавлений свого звичного соціального, бізнесового, родинного оточення, змушений був весь час присвячувати захисту від безпідставного обвинувачення. Перебування під слідством і судом протягом тривалого часу негативно вплинуло на стан його здоров'я, на сімейні стосунки.

Посилаючись на зазначене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути на його користь, за рахунок державного бюджету, суму відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 42 989 722,67 грн.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року задоволено частково позов ОСОБА_6 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, прокуратури Львівської області, Головного управління державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.

Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_6 200 000,00 грн моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02 червня 2014 року виправлено описку в резолютивній частині рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року, а саме: замість "стягнути з Державного казначейства України" вказано "стягнути з Державної казначейської служби України".

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2014 року скасовано рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року.

Ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2014 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Судами встановлено, що 25 січня 2000 року слідчим УБОЗ ГУМВСУ у Львівській області щодо позивача було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 222, частиною 2 статті 364, частиною 2 статті 366 КК України.

Вироком Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2005 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2006 року зазначений вирок залишено без змін. Згідно ухвали Верховного Суду України від 02 жовтня 2007 року частково задоволено касаційне подання заступника прокурора Львівської області, скасовано ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2006 року, а справу передано на новий апеляційний розгляд. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 01 квітня 2008 року апеляцію прокурора відхилено, вирок суду залишено без змін.

Таким чином судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебував під досудовим слідством та судом з 25 січня 2000 року по 01 квітня 2008 року - 8 років, 2 місяці і 5днів.

Звертаючись до суду із позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, прокуратури Львівської області та Головного управління державної казначейської служби України, ОСОБА_6 посилався на те, що наслідок незаконних дій органів досудовою слідства і прокуратури йому заподіяно матеріальну і моральну шкоду.

Згідно статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Також, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів, досудового слідства, прокуратури або суду передбачене законом, а саме: статтями 1, 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 3) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Крім того, статтею 3 вказаного Закону, у наведених випадках відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано суду докази завдання йому моральної шкоди в результаті незаконного порушення проти нього кримінальної справи, обрання запобіжного заходу, тривалого перебування позивача під слідством та судом, у зв'язку з чим сума завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн підлягає стягненню з Державної казначейської служби України шляхом списання коштів на користь ОСОБА_6 з єдиного казначейського рахунку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що моральна шкода завдана ОСОБА_6 в результаті незаконного порушення проти нього кримінальної справи підлягає стягненню з держави Україна в особі Державної казначейської служби України. Однак, стягуючи матеріальну шкоду з Державної казначейської служби України, суд першої інстанції не врахував, що вказаний орган державної влади не було залучено до участі у справі під час її розгляду у суді першої інстанції, а тому моральну шкоду стягнено з особи, яка не є стороною у справі. Позивач пред'явив вимоги до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, яке є неналежним відповідачем у справі, що розглядається, і суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у даній справі належного відповідача, а тому вимоги до цього територіального органу не підлягають задоволенню.

До такого висновку суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, врахувавши визначений позивачем суб'єктний склад.

Відповідно до статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в скарзі доводи не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, які б давали підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, а фактично зводяться до переоцінки доказів і не згоди з висновками суду з їх оцінки.

За таких обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що рішення апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2014 року відповідають вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.