6-2685св15 Про усунення перешкод у користуванні квартирою, зняття з реєстраційного обліку та виселення, за зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним - 18.03.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області, про усунення перешкод у користуванні квартирою, зняття з реєстраційного обліку та виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року,

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 24 лютого 2010 року він придбав у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 і зареєстрував своє право власності на неї. Однак у цій квартирі до теперішнього часу зареєстровані та проживають: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що перешкоджає йому належним чином користуватися й вільно розпоряджатися своєю власністю. Відповідачі на вимогу добровільно знятися з реєстраційного обліку та виселитися зі спірної квартири відмовилися.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності квартирою шляхом виселення відповідачів та зняття їх з реєстраційного обліку цієї квартири, стягнути з відповідачів на його користь судові витрати.

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири від 24 лютого 2010 року недійсним, посилаючись на те, що вона та її син - ОСОБА_5, є інвалідами по зору, спірну квартиру вона нікому не продавала та договорів її купівлі-продажу не укладала. Крім того, вона загубила свій паспорт та 4 березня 2009 року їй було видано інший паспорт.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 9 вересня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково та усунуто йому перешкоди в користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та зняття їх з реєстраційного обліку. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним скасовано та провадження у справі в цій частині закрито з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв'язку з тим, що ОСОБА_6 помер до пред'явленого позову і правонаступники до участі у справі не залучалися.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 в цій частині відмовлено. Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним скасовано та в задоволенні позову в цій частині відмовлено з інших правових підстав.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_7, просить рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні його позовних вимог скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції. У решті - рішення апеляційного суду залишити без змін.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині первісного позову, тому в іншій частині судові рішення в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 порушено право власності ОСОБА_3 на належну йому квартиру, тому останній має право на усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення з неї відповідачів.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відмовляючи в цій частині в позові, виходив із того, що ОСОБА_6 помер до продажу його комісіонером - ОСОБА_8, спірної квартири ОСОБА_3, однак ні правонаступник ОСОБА_6, ні особа, яка діяла в його інтересах - ОСОБА_8, до участі в справі залучені не були.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 24 лютого 2010 року між ОСОБА_8 як продавцем, який є одночасно комісіонером за договором комісії, що укладено з ОСОБА_6, та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_3 купив у власність належну ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 та сплатив за неї 200 тис. грн. 2 березня 2010 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на вказану квартиру.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 3 ЦПК України).

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За положеннями чч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування й розпорядження своїм майном.

Апеляційний суд відмовив у позові ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що не всі належні відповідачі залучені до участі у справі.

Проте цивільний позов - це матеріально-правова вимога до відповідача з приводу порушеного права, а належними сторонами в цивільному процесі є особа, якій належить право вимоги - позивач та особа, яка повинна відповідати за позовом - відповідач.

Судом установлено, що ОСОБА_3 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1, в якій продовжують проживати та зареєстровані лише відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, до яких і було заявлено вимоги згідно з положеннями ст. 391 ЦК України.

Апеляційний суд не врахував, що власник спірної квартири, ОСОБА_3, відповідно до ст. 391 ЦК України має право в будь-який час вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, пред'явивши позов безпосередньо до осіб, які, на його думку, порушують його право власності, тобто до відповідачів: ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Отже, вимагаючи усунення перешкод у користуванні квартирою, належною йому на праві власності, ОСОБА_3 не був зобов'язаний пред'являти позов до будь-яких інших осіб, у тому числі до правонаступників попереднього власника - ОСОБА_6, оскільки вони не проживають в спірній квартирі та не порушують його права як власника. Крім того, правонаступники ОСОБА_6 право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру не оспорюють і при цьому ОСОБА_3 з приводу договірних відносин ніяких вимог не заявляв.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України на зазначені вище положення закону та на доводи позивача уваги не звернув, не встановив фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, не застосував до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 через незалучення до участі в справі правонаступників ОСОБА_6

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_7, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.