6-45453св14 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої з мотивів особистої неприязні та з прямим умислом шляхом пошкодження вхідних дверей до квартири - 18.03.2015 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 жовтня 2014 року,

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що її сусідка ОСОБА_4, діючи з мотивів особистої неприязні і прямим умислом пошкодила вхідні двері квартири АДРЕСА_1, власником якої є вона та її син ОСОБА_5, чим завдала матеріальної шкоди на суму 480 грн. Кримінальне провадження, відкрите за ч. 1 ст. 194 КК України закрито з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки розмір матеріальної шкоди недостатній для притягнення винуватої особи до кримінальної відповідальності. Ураховуючи викладене, просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь суму завданої матеріальної шкоди у розмірі 480 грн та моральну шкоду, яку оцінила у 25 000 грн.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 2 липня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 480 грн у рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди та 500 грн у рахунок компенсації завданої моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 15 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заявленого позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд посилався на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позовної заяви, а саме не доведено вину відповідача у заподіянні шкоди.

Проте з таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.

Установлено, що на підставі свідоцтва про право власності на квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є власниками квартири АДРЕСА_1.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 лютого 2014 року та 20 квітня 2014 року ОСОБА_4, діючи з мотивів особистої неприязні і прямим умислом пошкодила вхідні двері належної ОСОБА_3 квартирі.

Згідно постанови слідчого відділу Димитровського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області (далі - Димитровське МВ ГУ МВС України у Донецькій області) від 28 лютого 2014 року кримінальне провадження закрито за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки розмір матеріальної шкоди недостатній для притягнення винуватої особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 194 КК України.

Постановою слідчого відділу Димитровського МВ ГУ МВС України у Донецькій області від 26 квітня 2014 року кримінальне провадження закрито з аналогічним підстав.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначала, що нею були понесені затрати на загальну суму 480 грн, які складаються з витрат на відновлення вічка на вхідних дверях вартістю 60 грн, 270 грн вартості замка та 150 грн за його встановлення. На підтвердження наведених доводів надала копії товарних чеків (а.с. 4).

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Спростовуючи висновок суду першої інстанції, апеляційний суд зазначав, що надані позивачем світлокопії товарних чеків не є належним доказом у розумінні ст. ст. 57, 64 ЦПК України, матеріали справи не містять ні оригіналів письмових доказів, ні засвідчених суддею копій цих доказів та, крім того, є нечитабельні.

Положеннями ст. ст. 57, 64 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом

Тобто, законодавець не позбавив право суд апеляційної інстанції встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд зазначав, що позивачем не доведено розмір матеріальної шкоди.

З обставин справи вбачається, що відповідач не заперечувала, що навмисно пошкодила вічко та замок на вхідних дверях належної позивачу квартири на загальну віртість 330 грн, проте заперечувала проти розміру шкоди на встановлення замка - 150 грн (а.с. 37-38).

За змістом ч. 4 ст. 174 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про його задоволення лише за наявності для того законних підстав.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, зокрема навмисне заподіяння ОСОБА_4 майнової шкоди позивачу, оцінив докази, подані сторонами (ст. 212 ЦПК України) та дійшов до правильного висновку про відшкодування збитків, понесених

ОСОБА_3 на відновлення пошкоджених вхідних дверей квартири.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, а тому рішення суду відповідає вимогам матеріального права.

Проте всупереч статей 303, 316 ЦПК України, апеляційний суд переоцінив наявні в справі докази, не витребував нових, не навів належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції та скасував законне рішення суду першої інстанції.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 жовтня 2014 року скасувати, рішення Димитровського міського суду Донецької області від 2 липня 2014 року залишити в силі.