Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Хопти С.Ф., Гулька Б.І., Луспеника Д.Д.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відібрання дитини; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа - орган опіки та піклування Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, про визначення місця проживання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2015 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що під час перебування з серпня 2010 року по жовтень 2012 року у шлюбі з ОСОБА_6 у них народилась дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу вона повернулась до своєї матері, ОСОБА_5 24 жовтня 2012 року вона зареєструвала другий шлюб з ОСОБА_8 На період облаштування побуту, за пропозицією матері, її дочка ОСОБА_7 залишилась проживати в будинку матері, але при цьому вона не припиняла щоденного догляду та виховання своєї дитини. Зазначала, що вона проживає за іншим місцем проживання, за час шлюбу у неї народилось двоє синів і вона тривалий час намагалась повернути дочку до себе, однак ОСОБА_5 відмовляється повертати дитину, а з серпня 2014 року перешкоджає їх спілкуванню з дочкою.

Ураховуючи наведене, позивачка просила визначити місця проживання малолітньої дитини з нею та зобов'язати ОСОБА_5 повернути їй дочку.

У жовтні 2014 року ОСОБА_5 звернулась до суду з зустрічним позовом, посилаючись на те, що вона є матір'ю ОСОБА_4 та бабою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з нею. Мати малолітньої ОСОБА_7 - ОСОБА_4 не цікавиться нею, її умовами проживання та утримання. У вересні 2014 року остання повідомила її про те, що має намір забрати дитину. Вважала, що ОСОБА_4 не може забезпечити своїй дочці належні умови проживання, тоді як вона створила для дитини спокійну атмосферу та комфорт, тому проживання з нею буде найбільш доцільним та доречним для дитини.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_5 просила визначити місце проживання малолітньої внучки, ОСОБА_7, з нею.

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2015 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Відібрано малолітню дитину, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, від ОСОБА_5 та передано дитину матері, ОСОБА_4 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, а її зустрічний позов задовольнити.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 та визнаючи місце проживання дочки з матір'ю, суди на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що відсутні виняткові обставини для того, щоб малолітня дитина була розлучена з матір'ю. При цьому суди вірно застосували норми СК України (2947-14) та ст. 6 Декларації прав дитини, згідно з якими батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Крім того, суди правильно виходили з того, що відповідачкою не доведене. Що мати дитини не в змозі її виховувати. При цьому враховано думку органу опіки та піклування про те, що проживання малолітньої ОСОБА_7 разом з її молодшими братами, буде відповідати її інтересам.

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.