Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Писаної Т.О., Юровської Г.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Сумської районної державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10018/0145 філії - Сумського обласного управління АТ "Ощадбанк", подану представником ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Сумської області від 24 грудня 2014 року,

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 травня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Сумське відділення № 48 ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 162, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 126 тис. грн. зі сплатою 19,5% річних та строком повернення цих коштів до 22 травня 2018 року.

Того ж дня, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, було укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, загальною площею 68,9 кв. м., житловою площею 61,3 кв. м., а також земельна ділянка, розташована за цією ж адресою, загальною площею 0,0515 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що належить відповідачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Відповідач не виконав умови договору і станом на 23 січня 2014 року за ним рахувалася заборгованість у загальному розмірі 71 377 грн 77 коп., з яких: 64 043 грн 56 коп. - заборгованість за кредитом, 6 383 грн 57 грн. - заборгованість за відсотками, 950 грн 25 коп. - пеня за прострочення виконання зобов'язань за договором.

У зв'язку з цим позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити всіх мешканців будинку АДРЕСА_1

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 18 серпня 2014 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 162 у розмірі 70 377 грн 38 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 68,9 кв. м., житловою площею 61, 3 кв. м., з надвірними будівлями та спорудами, а також земельну ділянку площею 0,0515 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Виселено з будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 24 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ПАТ "Державний ощадний банк України".

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Судами встановлено, що 22 травня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Сумське відділення № 48 ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 162, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 126 тис. грн. зі сплатою 19,5% річних та строком повернення цих коштів до 22 травня 2018 року. У забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, а саме - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, загальною площею 68,9 кв. м., житловою площею 61,3 кв. м., а також земельна ділянка, розташована за цією ж адресою, загальною площею 0,0515 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що належить відповідачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 23 січня 2014 року становила 71 377 грн 77 коп. і складалася з: 64 043 грн 56 коп. - заборгованості за кредитом, 6 383 грн 57 грн. - заборгованості за відсотками, 950 грн 25 коп. - пені за прострочення виконання зобов'язань за договором.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає погашенню шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а мешканці житлового будинку, який є предметом іпотеки, підлягають виселенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ПАТ "Державний ощадний банк України", суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки на час укладення спірного договору іпотеки у будинку, який є предметом іпотеки, проживали дружина відповідача та їхній малолітній син ОСОБА_9, 2001 року народження, то при укладенні договору іпотеки сторонами не виконано вимоги ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" та ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" щодо отримання дозволу органу опіки та піклування.

Виходячи із цього, апеляційний суд, посилаючись на положення ч. 6 ст. 203, ч. 2 ст. 215 та ст. 224 ЦК України, дійшов висновку про те, що спірний договір іпотеки, який укладений батьком дитини без попередньої згоди органу опіки та піклування і яким порушено право малолітньої дитини на проживання у житловому будинку, є нікчемним.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 71 ЦК України, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦК України, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 71 цього кодексу), є нікчемним.

Однак, ст. 71 ЦК України передбачено правочини, вчинені опікуном та піклувальником, а не батьками.

Судом встановлено, що спірний договір іпотеки укладався рідним батьком малолітнього ОСОБА_9 (а не опікуном, оскільки рішення про встановлення опіки та піклування над останнім в матеріалах справи відсутнє).

За таких обставин апеляційний суд вирішуючи спір, невірно проаналізував указані норми закону та дійшов до передчасного висновку щодо нікчемності спірного договору іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до п. 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Судом встановлено, що спірний договір іпотеки був укладений батьком неповнолітнього ОСОБА_9 - ОСОБА_6 На час укладення договору (22 травня 2008 року) дитина не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, а була зареєстрована за цією адресою 29 травня 2008 року (а. с. 137).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За таких підстав висновок апеляційного суду про невідповідність договору іпотеки вимогам закону неможливо вважати обґрунтованим.

Крім цього, при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39- 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Враховуючи викладене, суд при вирішенні позову в частині виселення, повинен також врахувати та перевірити чи направлялася іпотекодержателю письмова вимога про добровільне звільнення житлового будинку та чи отримана вона відповідачем.

Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то рішення цього суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10018/0145 філії - Сумського обласного управління АТ "Ощадбанк", подану представником ОСОБА_7, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 24 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.