6-46948св14 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 11.03.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2014 року,

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 22 липня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 205 528 доларів 26 центів США зі сплатою 14,99 % річних з кінцевим строком повернення до 11 липня 2033 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого є земельні ділянки площею 0,2500 га, 02480 га та 0,1988 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташовані у с. Сеньківці Бориспільського району Київській області. Оскільки позичальник не виконував зобов'язання за кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 415 781 долар 87 центів США.

Ураховуючи наведене, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на земельні ділянки, які є предметами іпотеки, шляхом продажу їх банком із застосуванням процедури, передбаченої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 листопада 2014 року, позов ПАТ "КБ "Надра" задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 липня 2008 року у розмірі 415 781 долар 87 центів США, який складається з боргу по поверненню кредиту у розмірі 203 473 долари 98 центів США, боргу по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 169 334 долари 59 центів США та заборгованості по сплаті пені у розмірі 22 419 доларів 47 центів США, штрафу у розмірі 20 553 долари 83 центи США, звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,2500 га, земельну ділянку площею 0,2480 га, земельну ділянку площею 0,1988 га, цільове призначення яких для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташовані у с. Сеньківці Бориспільського району Київської області, шляхом продажу їх на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) . У задоволенні решти позовних вимог ПАТ "КБ "Надра" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "КБ "Надра", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник порушив умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування в порядку і на умовах, зазначених у кредитному договорі, у зв'язку з чим відповідно до іпотечного договору, Закону України "Про іпотеку" (898-15) та норм цивільного законодавства кредитор вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апеляційний суд погодився з такими висновками та вважав, що звернення стягнення на предмет іпотеки має відбуватись лише шляхом прилюдних торгів, тоді як такий спосіб, як надання права позивачу укладати від свого імені договори купівлі-продажу нерухомого майна із будь-якою особою покупцем за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, з наданням позивачу всіх повноважень продавця предмету іпотеки, не є належним способом захисту права у розумінні ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки апеляційний суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 22 липня 2008 року між ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 205 528 доларів 26 центів США зі сплатою 14,99 % річних з кінцевим строком повернення до 11 липня 2033 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого є земельні ділянки площею 0,2500 га, 02480 га та 0,1988 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташовані у с. Сеньківці Бориспільського району Київській області.

Оскільки позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконував, відповідно до розрахунку банку утворилась заборгованість у розмірі 415 781 долар 87 центів США.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом з тим ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Відповідно до процедури продажу, визначеної ст. 38 зазначеного Закону, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Так, п. 5.3 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Тобто, сторонами договору іпотеки досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що узгоджується з нормами матеріального права,

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ "КБ "Надра" обрав порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком, із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу нерухомого майна із будь-якою особою-покупцем за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, на умовах та в порядку, викладеному в цій нормі права, з наданням банку всіх повноважень продавця предмету іпотеки.

Однак апеляційний суд вважав, що обраний позивачем спосіб захисту неналежним, оскільки він не передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Проте такий висновок суду не відповідає вимогам закону.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Крім того, у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3, 4 ЦПК України).

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України зазначене не врахував, не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, умови договору іпотеки не дослідив та передчасно вважаючи обраний позивачем спосіб захисту порушеного права неналежним, звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, хоча такі вимоги позивачем не заявлялись. Тобто, апеляційний суд фактично вийшов за межі позовних вимог.

Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлено всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.