Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М. суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до виробничої філії СУ-1 закритого акціонерного товариства "Трест-86" про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області в інтересах Держави в особі Харківської міської ради на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2014 року,

У червні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності на нежитлові приміщення, а саме: літ. "Ж-1" площею 75,3 кв.м.; літ. "Р-1" площею 59,1 кв.м.; літ. "З-1" площею 212 кв.м.; літ. "П-1" площею 55,8 кв.м. по АДРЕСА_1, які у грудні 1996 року він придбав за договором купівлі-продажу, і які були передані йому на підставі акту прийому-передачі майна. Однак, у зв'язку з тим, що право власності на вказані нежитлові приміщення не зареєстровано у встановленому законом порядку і відповідач відмовляється оформити угоду в нотаріальній конторі з підстав зняття спірних приміщень з балансу підприємства, він не може розпоряджатись належним йому майном.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2014 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 Визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень літ. "З-1", літ. "Р-1", літ. "П-1", літ. "К-1", літ. "Ж-1" та тимчасового складу з рампою та відкритим навісом, що знаходяться по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ВФ СУ-1 ЗАО "Трест-86" 04 грудня 1996 року. Визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлові приміщення за вищевказаною адресою, а саме - нежитлову будівлю літ. "Ж-1" площею 75,3 кв.м.; літ. "К-1" площею 219 кв.м.; літ. "П-1" площею 55,8 кв.м.; літ. "Р-1" площею 59,1 кв.м.; літ. "З-1" площею 212 кв.м. та тимчасовий склад з рампою та відкритим навісом.

У касаційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить скасувати ухвалені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги.

За вимогами ст.ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Однак вказані вимоги ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом дотримані не були.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.

04 грудня 1996 року між ВФ СУ-1 ЗАО "Трест-86" та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (тимчасові склади з рампою і відкритим навісом, майстерні, склади ГСМ, тимчасові склади № 1 та 2), загальна площа нежитлових приміщень складає 1 177 кв.м. (а.с.9-11).

Згідно акту прийому-передачі від 05 грудня 1996 року ВФ СУ-1 ЗАО "Трест-86" передало ОСОБА_6 спірні об'єкти нерухомості, а ОСОБА_6 сплатив кошти за придбане майно.

Виробнича філія СУ-1 ЗАТ "Трест-86" не заперечувало проти викладених обставин та визнання за позивачем права власності на спірні об'єкти нерухомості.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що спір необхідно розглядати за правилами ЦК України (435-15) 2004 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд виходив із положень частини 2 статті 220 ЦК України, статей 316, 320 ЦК України та того, що умови правочину купівлі-продажу виконано, а відповідач проти заявлених вимог не заперечує

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно положень ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Відповідно до статті 47 ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Правило частини 2 статті 47 ЦК УРСР 1963 року про визнання угоди дійсною не може бути застосоване, якщо сторонами не досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

Суд першої інстанції у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, визнав за позивачем право власності на об'єкти нерухомості, проте не вирішив питання про правомірність підстав набуття ним такого права, а саме щодо дійсності угоди купівлі-продажу.

Суд не встановив та не зазначив у рішенні обставин, фактів та доказів, які свідчать про узгодження між сторонами угоди усіх істотних її умов, зокрема, щодо об'єкту продажу, чи було узгоджено його ціну, чи бажав відповідач продавати спірне майно саме позивачу, чи отримав він кошти, чому договір не було нотаріально посвідчено тривалий час (з 1996 року до дня звернення до суду), факт ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину, чи були в наявності передбачені законом обмеження для укладення договору, не встановлено правовстановлюючої документації на спірне майно, чи був відповідач його власником на момент укладення правочину.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 342, 343, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області в інтересах Держави в особі Харківської міської ради задовольнити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2014 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.