6-43644св14 Про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, та зустрічні вимоги про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту - 11.03.2015 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа - ОСОБА_5, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними; за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2014 року,

У грудні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27 червня 2007 року між ним та публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") було укладено договір № 11176036000, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 34 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,50 % річних, з терміном погашення до 27 червня 2017 року.

На виконання забезпечення зобов'язань за кредитним договором 27 червня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала банку в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності.

Оскільки на день укладання кредитного договору іноземний курс валюти становив 1 долар США за 5 грн 05 коп., а на день звернення до суду з позовом - 1 долар США за 8 грн 17 коп., тобто існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань, і сума боргу значно зросла, тому ОСОБА_4 просив суд визнати кредитний договір та договір іпотеки недійсними.

Не погоджуючись з вимогами ОСОБА_4, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27 червня 2007 року ПАТ "УкрСиббанк" надало ОСОБА_4 кредит в іноземній валюті у сумі 34 тис. доларів США строком до 27 червня 2017 року. На виконання забезпечення зобов'язань за кредитним договором 27 липня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Також 27 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір поруки № 124114.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 свої зобов'язання не виконав, кредит не погасив, ПАТ "УкрСиббанк" просило суд стягнути заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 27 червня 2007 року № 11176036000.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_6 солідарно на користь ПАТ "УкрСиббанк" загальну суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 червня 2007 року № 11176036000 в сумі 43 755,26 доларів США, що еквівалентно 349 600 грн 12 коп.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором

від 27 червня 2007 року, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_5

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено, доповнено резолютивну частину таким змістом: стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_6 у солідарно на користь ПАТ "УкрСиббанк" на загальну суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 червня 2007 року № 11176036000 в сумі 43 755,26 доларів США, що еквівалентно

349 600 грн 12 коп., з урахуванням вартості майна, на яке звернуто стягнення, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В іншій частині судові рішення не оскаржувались, а тому не є предметом розгляду судом касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Рішення суду оскаржується в частині позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, в іншій частині рішення суду не оскаржується.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 умови договору споживчого кредиту не виконав, у зв'язку з чим банк отримав право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - належну майновому поручителю ОСОБА_5 квартиру, а також стягнув солідарно з боржника та поручителя заборгованість за кредитним договором.

Апеляційний суд, змінивши рішення суду першої інстанції, доповнивши резолютивну частину, виходив із того, що суд першої інстанції одночасно звернув стягнення на майно майнового поручителя та стягнув всю суму заборгованості з боржника та поручителя, тобто без урахування суми майна, на яке звернуто стягнення.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2007 року між ОСОБА_4 та АКІБ "УкрСиббанк", який змінив назву на ПАТ "УкрСиббанк", було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11176036000, згідно з яким ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 34 000 доларів США.

Відповідно до умов договору ПАТ "УкрСиббанк" зобов'язалося надати ОСОБА_4 кредитні кошти у розмір 34 000 доларів США з терміном повернення до 27 червня 2017 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 червня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5, яка є майновим поручителем, був укладений іпотечний договір серії ВЕР № 558391, який посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_7 та зареєстрований у реєстрі за № 49, згідно з яким ОСОБА_5 зобов'язалася перед ПАТ "УкрСиббанк" відповідати солідарно з ОСОБА_4 за виконання усіх грошових зобов'язань за договором від 27 червня 2007 року № 11176036000 та передала в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1

Відповідно до договору поруки від 27 червня 2007 року № 124114, ОСОБА_6 зобов'язалась перед ПАТ "УкрСиббанк" відповідати за невиконання ОСОБА_4 усіх його зобов'язань перед ПАТ "УкрСиббанк", що виникли з договору надання споживчого кредиту від 27 червня 2007 року № 11176036000.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст. 5 договору іпотеки іпоткодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання в цілому або в тій чи іншій його частини, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов'язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором. Звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки на виконання кредитного договору у порядку, встановленому ст. 37 Закону; права позивача від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону. Іпотекодежатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки у межах, передбачених договором.

Відповідно до ст. 40 Закону передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

07 червня 2014 року, після ухвалення рішення судом першої інстанції, набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про заставу", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) .

При розгляді справи суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що він перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.

Однак при розгляді будь-якої цивільної справи суд має враховувати, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При розгляді справи суди зобов'язані враховувати не тільки буквальне текстове вираження норми права, але тлумачити і застосовувати вказану норму у контексті тих завдань та очікувань, які стали підставою для прийняття конкретного нормативного акта.

Підставою для прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) стала втрата значних коштів громадянами України внаслідок різких курсових коливань на валютному ринку України, знецінення національної валюти. У пояснювальній записці до проекту зазначеного закону вказувалося, що через знецінення національної валюти десятки тисяч людей не мають можливості обслуговувати кредитні зобов'язання за споживчими кредитами в іноземній валюті. Банки та інші фінансові установи масово звертають стягнення і примусово вилучають у таких боржників рухоме і нерухоме майно. В тому числі, викидаючи людей із неповнолітніми дітьми з житла на вулицю і забираючи засоби до існування. Це викликає гостре незадоволення у людей і напруження у суспільстві.

Отже, зазначений закон було прийнято з метою підтримки громадян України, які мають невиконані зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів), укладеними з фінансовими установами та банками України шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України та пропонувалося мінімалізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації.

Основною метою прийняття Закону (1304-18) , як зазначалося у пояснювальній записці, є забезпечення конституційних прав громадян та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ, вжиття оперативних заходів та мінімалізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов'язань.

Проаналізувавши норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , можна зробити висновок, що вони містять як норми матеріального права, так є і процесуальними нормами, які необхідно застосовувати судам на будь-якій стадії розгляду справи, враховуючи, що саме поняття "мораторій" є відстроченням виконання зобов'язань, що встановлюється на певний термін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Тобто, встановивши галузь або інститут права, що регулюють спірні правовідносини, суд має перейти до конкретного правозастосування - визначити ту норму права, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, з урахуванням змісту вказаної норми, наявність її офіційного тлумачення, а також дію норми права у часі, просторі та за колом осіб.

Набрання чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) після прийняття рішення судом першої інстанції не позбавляє права, а зобов'язує суд апеляційної інстанції застосувати його норми при перегляді рішення суду першої інстанції, як і не виключає того, що суд має застосовувати цей закон за наявності критеріїв, викладених у ст. 1 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 отримав споживчий кредит в іноземній валюті. Майновим поручителем на забезпечення зобов'язань за кредитним договором є ОСОБА_5, яка передала в іпотеку належну їй на праві приватної власності двокімнатну квартиру загальною площею 50,1 кв. м.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів, чи має ОСОБА_5 інше нерухоме житлове майно у власності та чи не є ОСОБА_5 суб'єктом Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) .

Суд апеляційної інстанції не застосував норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , не виконав обов'язків, передбачених ч. 4 ст. 10 ЦПК України, щодо роз'яснення стороні необхідності надання належних доказів, оскільки суд зобов'язаний сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, з урахуванням того, що у даному конкретному спорі відповідач є слабшою стороною, порівняно з позивачем.

За таких обставин суд касаційної інстанції позбавлений можливості зробити висновок про застосування чи незастосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , що тягне за собою необхідність скасування рішення суду апеляційної інстанції в цій частині та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.