Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Мазур Л.М., Хопти С.Ф.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Ерде банк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 травня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2014 року,

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство "Ерде банк" (далі - ПАТ "Ерде банк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 12 квітня 2011 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 2 750 017 доларів 68 центів США зі сплатою 17 % річних з кінцевим строком повернення до 11 лютого 2013 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якої є квартира АДРЕСА_4 у м. Києві, належна йому на праві власності. Оскільки позичальник та поручитель не виконували зобов'язання за цими договорами, на вимоги банку не реагували, утворилась заборгованість у розмірі 4 006 934 долари 63 центи США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 32 027 428 грн 50 коп.

Ураховуючи наведене, позивач просив у рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на вказану квартиру, яка є предметом іпотеки.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29 травня 2014 року позов ПАТ "Ерде банк" задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 квітня 2011 року, укладеного між ПАТ "Ерде банк" та ОСОБА_4, у розмірі 4 006 934 доларів 63 центи США, що станом на 30 січня 2014 року за курсом Національного банку України є еквівалентним 32 027 428 грн 50 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 2 708 630 доларів 68 центів США; заборгованості за відсотками - 623 709 доларів 94 центи США; штрафу - 666 468 доларів 12 центів США; індексу інфляції за весь час прострочення - 8 125 доларів 89 центів США; звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 у м. Києві, що на праві власності належить ОСОБА_3, відповідно до договору іпотеки від 18 квітня 201 року, укладеного між ПАТ "Ерде банк" та ОСОБА_3 Встановлено спосіб реалізації вказаного предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під ас проведення виконавчих дій відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Ерде банк" до ОСОБА_3 про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ПАТ "Ерде банк" про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Ерде банк" відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у ОСОБА_4 внаслідок порушення умов кредитного договору виникла заборгованість перед банком, у рахунок погашення якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки, переданий банку відповідачем за відповідним договором іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ПАТ "Ерде банк" про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення та відмовляючи у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив з того, що між сторонами було укладено кредитний договір в іноземній валюті, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Також апеляційний суд виходив із того, що вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) підлягають застосуванню на стадії виконання судового рішення.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки апеляційний суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 12 квітня 2011 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 2 750 017 доларів 68 центів США зі сплатою 17 % річних з кінцевим строком повернення до 11 лютого 2013 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 12 квітня 2011 року між ПАТ "Ерде банк" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якої є квартира АДРЕСА_4 у м. Києві, належна ОСОБА_3 на праві власності.

Згідно розрахунку, у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, у ОСОБА_4 перед банком виникла заборгованість, яка станом на 20 січня 2014 року становила 4 006 934 долари 63 центи США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 32 027 428 грн 50 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Відповідно до ст. 3 цього Закону України він набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У ч. 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У ч. 1 ст. 304 ЦПК України визначено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

З вищевикладених вимог закону вбачається, що апеляційний суд при ухваленні власного судового рішення, мав застосувати закон, який є чинним на час ухвалення такого рішення.

Апеляційний суд зазначене не врахував.

Згідно з пп. 1.1, 1.2 кредитного договору від 12 квітня 2011 року наданий ОСОБА_4 кредит є споживчим, валюта кредиту - долари США.

Відповідно до умов договору іпотеки від 12 квітня 2011 року, предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_4 у м. Києві, належна ОСОБА_3 на праві власності. Використовується як місце постійного проживання майнового поручителя. Загальна площа цієї квартири - 77,90 кв. м, тобто, загальна площа не перевищує 140 кв. м, як це передбачено законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Згідно Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто до ухвалення рішення апеляційного суду у справі, протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України на вказане уваги не звернув, та ухвалюючи власне рішення у справі, не перевірив, чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин цей Закон України, чи може бути звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру. Зазначаючи про те, вказаний Закон України підлягає застосуванню лише на стадії виконання рішення суду, апеляційний суд свого висновку з посиланням на норми права не навів.

Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлено всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.