6-389св15 Про стягнення суми заборгованості за кредитним договором - 11.03.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2014 року,

У лютому 2012 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен банк Аваль") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 680 050 грн зі сплатою 12,95 % річних з кінцевим строком повернення до 29 листопада 2017 року, а після внесення змін - до 29 грудня 2019 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між банком та ОСОБА_5 29 листопада 2007 року було укладено договір поруки. Оскільки позичальник та поручитель не виконують зобов'язання, на письмові вимоги банку не реагують, утворилась заборгованість у розмірі 996 206 грн 95 коп., яку позивач просив стягнути на його користь з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2014 року, позов ПАТ "Райффайзен банк Аваль" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ "Райффайзен банк Аваль" заборгованість за кредитним договором у розмірі 996 206 грн 95 коп., яка складається з: 723 476 грн 47 коп. - заборгованість за кредитом; 94 599 грн 42 коп. - заборгованість по відсоткам; 53 518 грн 36 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту; 124 612 грн 70 коп. - пеня за прострочення сплати відсотків. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник і поручитель порушили умови договорів, тому з них стягнута кредитна заборгованість.

Апеляційний суд погодився з такими висновками, зазначивши також, що поручитель не довів, що не підписував додаткову угоду до кредитного договору.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду в частині вирішення позову ПАТ "Райффайзен банк Аваль" до ОСОБА_5 не можна, оскільки апеляційний суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 29 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Райффайзен банк Аваль" було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 680 050 грн зі сплатою 12,95 % річних з кінцевим строком повернення до 29 листопада 2017 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 29 листопада 2007 року між ПАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_5 було укладено договір поруки.

Додатковою угодою № 1 до кредитного договору від 29 листопада 2007 року, укладеною між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_4, збільшено строк повернення кредиту, згода ОСОБА_5 на таку зміну отримана.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив з того, відповідачі свої зобов'язання за кредитним договором та договором поруки не виконували, платежі по погашенню кредиту не вносили, відсотки за користування кредитом та пеню не сплачували, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 996 206 грн 95 коп., у тому числі й пеня.

Однак з такими висновками судів не можна погодитись.

Згідно ст. 258 ЦК України спеціальна позовна давність встановлюється тривалістю в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Відповідно до умов договору (п. 6.3) розмір пені за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, та нараховується за кожен день прострочення платежу.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для усіх судів України.

Проте апеляційний суд вказане не врахував, не звернув увагу на те, що банком нараховано пеню з жовтня 2010 року по січень 2012 року (а.с. 11-12).

Крім того, апеляційний суд не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що він не підписував додаткову угоду від 9 вересня 2009 року № 1, укладену між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_4, якою збільшено його відповідальність.

Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Однак апеляційний суд всупереч вимогам цієї статті не роз'яснив право на призначення експертизи, доведення сторонами своїх тверджень і заперечень та обмежився висновком про те, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 не підписував додаткову угоду до кредитного договору.

Прохання касаційної скарги про скасування судових рішень в повному обсязі, тобто і в частині позовних вимог до ОСОБА_4 безпідставні оскільки згідно зі ст. ст. 10, 11, 335 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення за зверненням фізичних осіб. ОСОБА_4 касаційну скаргу не подавала, ОСОБА_5 не уповноважувала на захист її інтересів, а касаційна скарга не містить доводів щодо судових рішень в частині стягнення суми з ОСОБА_4

Отже, підстав для скасування судових рішень в частині позовних вимог до ОСОБА_4 немає.

Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду в частині позову до ОСОБА_5 відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У решті рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2014 року залишити без змін.