6-1135св15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 11.03.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 09 грудня 2014 року,

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що банк свої зобов'язання перед ОСОБА_3 виконав у повному обсязі та надав позичальнику кредитні кошти, визначені умовами договору, в повному обсязі, позичальник у порушення умов кредитного договору кредитні кошти своєчасно не повертає і має заборгованість як за кредитом, так і за відсотками, і станом на 06 травня 2014 року має заборгованість в загальній сумі 45 524 грн 59 коп., з яких: 23 928 грн 67 коп. - заборгованість за кредитом, 17 194 грн 80 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 757 грн 09 коп. заборгованість з комісії за користування кредитом, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2 144 грн 03 коп. - штраф (процентна складова), які позивач просив стягнути з відповідача, як і понесені судові витрати у справі.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2014 року позовні вимоги банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 928 грн 67 коп.. Вирішено питання про судові витрат у справі.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 09 грудня 2014 року рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування кредитом скасовано та ухвалено в цій частині рішення про задоволення вказаної вимоги. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 17 194 грн 80 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про судові витрати у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків рішення суду першої інстанції та ухвалюючи в цій частині нове рішення апеляційний суд указував на те, що закінчення строку дії договору не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що після 31 січня 2013 року (закінчення строку, на якій була видана кредитна карта) банк не мав права нараховувати відсотки за користування відповідачем кредитними коштами.

Частково залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками міськрайонного суду про пропуск строку позовної давності для звернення про стягнення комісії та пені та правильності нарахування суми заборгованості.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Статтями 213, 214, 316 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Установлено, що 28 січня 2011 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір SAMDN34000039829111.

Відповідно до умов указаного договору банк відкрив картковий рахунок та обслуговування платіжної картки на суму 18 тис. грн зі сплатою 30 % на рік за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а саме 31 січня 2013 року.

У подальшому ліміт було змінено, а саме: 21 квітня 2011 року до 21 тис. грн, 23 травня 2011 року 24 тис. грн.

При укладанні кредитного договору від 28 січня 2011 року між сторонами не було погоджено, що анкета-заява від 20 листопада 2010 року разом із довідкою про умови кредитування з використанням кредитки універсальної "GOLD" за договором SAMDN34000039829111 становлять один договір.

Умови укладеного кредитного договору відповідачем не виконано в результаті чого утворилася заборгованість.

З даним позовом банк звернувся до суду в серпні 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Матеріали справи не містять доказів щодо збільшення строків позовної давності.

Установлено, що строк дії договору встановлено до 31 січня 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, невиконання відповідачем грошового зобов'язання перед банком після закінчення дії договору дає підстави для застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не продовження нарахування відсотків за користування кредитними коштами, як вказав апеляційний суд.

Установлено, що згідно з умовами кредитного договору визначено строк внесення щомісячних платежів, а саме до 25 числа місяця, наступного після звітного (а. с. 16).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Однак апеляційний суд не перевірив, коли саме було порушено відповідачем право банку, та відповідно не врахував правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі № 6 -61цс14.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_3, крім іншого, вказує на те, що апеляційний суд не мотивував з яких підстав він дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 60 % річних на прострочену заборгованість, оскільки відсоткова ставка за користування кредитними коштами становить 30 % річних, а про нарахування 60 % на прострочену заборгованість вона не була ознайомлена.

Розгляд справи апеляційним судом здійснюється за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу 5 ЦПК України (1618-15) , рішення апеляційного суду має ґрунтуватися на відповідних доказах, досліджених у судовому засіданні, та містити доводи, за якими відхилені ті чи інші докази.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, перевіряючи справу в апеляційному порядку, повністю не виконав своїх обов'язків, визначених законом, всебічно, повно й об'єктивно не з'ясував обставини справи та не надав їм належної оцінки та прийшов до передчасних висновків.

Крім цього, апеляційний суд, вирішуючи питання про стягнення судових витрат, не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" (3674-17) як інвалід ІІ групи.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.