Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Новгородківської центральної лікарні про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Новгородківської центральної районної лікарні на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2014 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом до Новгородківської центральної лікарні, у якому просила поновити її на роботі в Новгородківській центральній районній лікарні на посаді молодшої медичної сестри та стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 9 775 грн. 86 коп.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 1 березня 2010 року вона працювала у відповідача на різних посадах. Відповідно до наказу відповідача від 16 червня 2014 року її було звільнено з посади молодшої сестри психонаркологічного кабінету у зв'язку із скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки скорочення чисельності або штату працівників на підприємстві не відбулись, її було звільнено головним лікарем з особистих міркувань, при звільненні не враховано її переважне право на залишення на роботі, під час звільнення їй не були запропоновані всі вакантні посади, які вона за своїм фахом і кваліфікацією могла б обіймати. Крім того, вона є одинокою матір'ю, оскільки на її утриманні перебуває неповнолітній син, а тому не підлягала звільненню.

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 11 серпня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ Новгородківської центральної районної лікарні від 16 червня 2014 року про звільнення з роботи ОСОБА_3 з посади молодшої медичної сестри. Поновлено ОСОБА_3 на роботі в Новгородківській центральній районній лікарні на посаді молодшої сестри з 16 червня 2014 року. Стягнуто з Новгородківської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 16 червня 2014 року по 25 листопада 2014 року в сумі 4 873 грн. 72 коп. Вирішено питання про судовий збір

У касаційній скарзі Новгородківська центральна районна лікарня просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові виходив із того, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, посада молодшої медичної сестри, яку обіймала позивач, була скорочена, звільнення позивача відбулось у відповідності із нормами трудового законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову виходив із того, що звільнення ОСОБА_3, яка є одинокою матір'ю, було проведено з порушенням вимог чинного трудового законодавства, у зв'язку з чим позивач підлягає поновленню на роботі із стягненням на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Пленум Верховного Суду України в п. 21 своєї постанови від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (з наступними змінами) роз'яснив судам, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України.

Судом установлено, що ОСОБА_3 працювала в Новгорордківській центральній лікарні на посаді молодшої медичної сестри психіатричного кабінету.

Наказом головного лікаря від 11 квітня 2014 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 року "Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету" (65-2014-п) та у зв'язку з оптимізацією чисельності працюючих у Новгородківській центральній районній лікарні було передбачено скорочення трьох штатних одиниць, у тому числі і посади молодшої медичної сестри психіатричного кабінету поліклініки.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що відповідач згідно із дотриманням вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, 16 червня 2014 року, за два місяці до звільнення, було повідомлено про наступне вивільнення у зв'язку із скорочення штатної одиниці, але від підпису позивач відмовилася про що складено відповідний акт.

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги ст. 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи - інша наявна робота.

ОСОБА_3 іншу роботу не було запропоновано у зв'язку із відсутністю вакантних посад.

Наказом головного лікаря ОСОБА_4 від 16 червня 2014 року ОСОБА_3 звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Отже, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача було проведено з дотриманням ст. 49-2 КЗпП України.

Разом із тим, ОСОБА_3 звертаючись до суду указувала на те, що при її звільненні відповідачем не було ураховане її переважне право на залишення на роботі.

Згідно із ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у ч. 2 ст. 42 КЗпП України.

За змістом ст. 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові обґрунтовано виходив із того, що посаду, яка виключалася із штатного розкладу - молодша сестра психіатричного кабінету, займала лише одна особа - позивач, а тому не було перед ким визначати її переважне право.

Разом із тим, звертаючись до суду ОСОБА_3, посилаючись на ст. 184 КЗпП України, указувала на те, що вона є одинокою матір'ю та на її утриманні перебуває неповнолітній син, а тому її звільнення не допускається.

Відповідно до положень ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) визначено, що одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває в шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що в період шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_6. народила сина - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між подружжям розірвано та за рішенням суду з батька дитини - ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання сина.

У справі не встановлено обставин, за якими закон надає позивачу статусу одинокої матері. Останньою не доведено, що вона виховує та утримує дитину одна без матеріальної допомоги їх батька.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_3 попереджена про наступне звільнення, за відсутністю вільних вакантних посад у відповідача та за відсутності переважного права на залишення на роботі, дійшов обґрунтованого висновку про законність звільнення позивача, проведеного з додержанням відповідної процедури, і відсутність підстав для застосування гарантій, передбачених ст. 184 КЗпП України.

Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Новгородківської центральної районної лікарні задовольнити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2014 року та залишити в силі рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 11 серпня 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.