6-40903св14 Про усунення перешкод у користуванні власністю - 11.03.2015 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Інспекція архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно побудованого жилого будинку; за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: Одеська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні власністю за касаційними скаргами ОСОБА_4 та Одеської міської ради на рішення апеляційного суду Одеської області від 7 жовтня 2014 року,

У квітня 2009 року Одеська міська рада звернулась до суду з указаним позовом, який в ході судового розгляду уточнювався, посилаючись на те, що ОСОБА_3, порушуючи діюче законодавство, самовільно зайняла земельну ділянку на якій здійснила самочинне будівництво житлового будинку. Зазначала, що межі земельної ділянки не визначені в натурі (на місцевості), а ОСОБА_3 не отримувала правовстановлюючих документів та в офіційному порядку їх не реєструвала.

Просила зобов'язати ОСОБА_3 за власний рахунок звільнити самочинно зайняту земельну ділянку шляхом знесення житлового будинку, зазначеного у технічному паспорті від 26 березня 2008 року під літ. "Л" за адресою: АДРЕСА_1.

У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просив усунути перешкоди у користуванні власністю, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва.

Позов мотивував тим, що незаконне будівництво ОСОБА_3 житлового будинку на самовільно захопленій земельній ділянці створює перешкоди у користуванні власністю.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2014 року заявлені позов задоволені.

Зобов'язано ОСОБА_3 власними силами і за рахунок власних коштів привести до попереднього стану земельну ділянку, шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку, зазначеного у технічному паспорті комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 26 березня 2008 року під герою "Л", за адресою: АДРЕСА_1, а в разі відмови - знести примусово. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 7 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким Одеській міській раді та ОСОБА_4 у задоволенні заявлених позовів відмовлено.

У касаційних скаргах Одеська міська рада та ОСОБА_4 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовів Одеської міської ради та ОСОБА_4, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_3 збудувала житловий будинок по АДРЕСА_1, який у технічній документації значиться під літ. "Л", земельна ділянка на якій було збудовано спірний житловий будинок не виділялась останній під будівництво, межі цієї ділянки не були визначені в натурі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову про знесення самочинного будівництва, апеляційний суд посилався на те, що позивачем не надано належних доказів того, що міською радою пропонувалася можливість перебудови

ОСОБА_3 зведеної нею споруди у відповідності до державних норм та будівельних правил та не встановлено, що забудовою порушуються законні права і інтереси інших осіб.

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Установлено, що на підставі рішення Кагановичевської районної ради народних депутатів м. Одеси від 3 травня 1957 року ОСОБА_6 отримав земельну ділянку під будівництво житлового будинку. На даній земельній ділянці під час шлюбу з ОСОБА_7 ними було побудовано будинок.

На підставі рішення Київського районного виконавчого комітету м. Одеси № 661 від 21 серпня 1987 року житловий будинок АДРЕСА_1 був прийнятий на баланс ЖЕО Київського району та видані ордера на квартиру № 1 - ОСОБА_5, на квартиру № 2 - ОСОБА_7

Згідно рішення Київського районного виконавчого комітету м. Одеси № 291 від 8 червня 1991 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 набули по 1\2 частині квартири АДРЕСА_1.

За умовами договору дарування від 21 травня 2005 року ОСОБА_7 подарувала, а відповідач ОСОБА_3 прийняла в дар 11\20 частин житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Відповідно договору дарування від 10 серпня 2009 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дар 1\2 частину квартири під АДРЕСА_1

Предметом даного спору є об'єкт нерухомості збудований ОСОБА_3 на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності Одеської міської ради, що не була відведена у встановленому порядку для цієї мети.

Будівництво об'єктів нерухомості являє собою взаємопов'язану діяльність різних суб'єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об'єкта будівництва, яка включає різні аспекти і етапи будівництва.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом України (2768-14) ; ЦК України (435-15) ; законами України: "Про основи містобудування" (2780-12) , "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , "Про архітектурну діяльність" (687-14) , "Про пожежну безпеку" (3745-12) , "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (4004-12) , "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , "Про екологічну експертизу" (45/95-ВР) , "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) ; Порядком видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 5 липня 2011 року № 103 (z0902-11) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 липня 2011 року за № 902/19640 (z0902-11) .

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в ч.1 ст. 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно із ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом частин 4 та 7 ст. 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва зазначені в цих пунктах особи можуть вимагати від особи, яка здійснила самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення його перебудови власними силами або за її рахунок, приведення земельної ділянки у попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту вищевказаної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Якщо позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна заявлений суб'єктом владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення контролю у сфері регулювання земельних відносин, у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва (ч. 7 ст. 376 ЦК України), судам слід перевіряти, чи не є відносини між сторонами публічно-правовими та чи підлягає зазначений спір вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Вирішуючи спір, суд на вказане уваги не звернув, у порушення вимог

ст. ст. 212, 213, 303, 315 ЦПК України у повній мірі не визначився з характером правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Викладене свідчить про порушення судом норм процесуального права та не застосування норма матеріального закону, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та Одеської міської ради задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 7 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.