Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про стягнення процентів за договором банківського обслуговування за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 квітня 2008 року між ним та відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), укладено договір банківського обслуговування фізичної особи. 2 червня 2008 року з його рахунку було знято та видано невідомій особі 100 тис. доларів США, після чого він звернувся до банку з проханням зарахувати на його рахунок вказану грошову суму, однак йому було відмовлено й зазначено, що вказані грошові кошти отримав саме він.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2009 року відповідача було зобов'язано повернути на його рахунок 100 тис. доларів США з відповідними процентами за період з 2 червня 2008 року до 12 серпня 2009 року. Зазначена сума грошових коштів була повернута відповідачем лише 30 вересня 2010 року, однак проценти за період з 12 серпня 2009 року до 30 вересня 2010 року банком не нараховувались та виплачені не були.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 7 сепня 2013 року з відповідача було стягнуто на його користь стягнуто проценти за договором від 25 квітня 2008 року за період з 12 серпня 2009 року до 30 вересня 2010 року в розмірі 9 000 доларів 87 центів США, що були зараховані на його рахунок 21 березня 2014 року, однак проценти за період з 30 вересня 2010 року до 21 березня 2014 року не нараховувались та виплачені не були.

Ураховуючи викладене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з ПАТ "Універсал Банк" на його користь невиплачені проценти згідно з договором за період з 30 вересня 2010 року до 21 березня 2014 року в розмірі 1 513 доларів США.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з ПАТ "Універсал Банк" на його користь невиплачені проценти за договором банківського обслуговування в розмірі 1 513 доларів США, що є еквівалентом 23 542 грн 28 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Універсал Банк" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, що склалися між сторонами, мають договірний характер, тому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору, однак ПАТ "Універсал Банк" належним чином свої зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим невиплачені проценти за договором банківського обслуговування підлягають стягненню.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", укладено договір банківського обслуговування фізичної особи. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2009 року відповідача зобов'язано повернути на рахунок позивача 100 тис. доларів США з відповідними процентами за період з 2 червня 2008 року до 12 серпня 2009 року, які було знято та видано невідомій особі 2 червня 2008 року. Зазначені грошові кошти були повернуті на рахунок ОСОБА_3 лише 30 вересня 2010 року. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 7 серпня 2013 року стягнуто з відповідача на користь позивача проценти згідно з вказаним договором за період з 12 серпня 2009 року до 30 вересня 2010 року в розмірі 9 900 доларів 87 центів США, які повернуто на рахунок позивача 21 березня 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Проте апеляційний суд не врахував, що нараховані позивачем проценти за період з 31 вересня 2010 року до 21 березня 2014 року в розмірі 1 522 долари 65 центів США є процентами, нарахованими на проценти за певний період, однак ст. 1073 ЦК України не передбачено нарахування процентів на проценти.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З матеріалів справи вбачається, що позов про стягнення з ПАТ "Універсал Банк" процентів за період з 30 вересня 2010 року до 21 березня 2014 року пред'явлено ОСОБА_4 до суду 18 серпня 2014 року.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не встановив дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають договору, не врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності та дійшов передчасного висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції, що свідчить про його необґрунтованість та незаконність.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.