6-47407св14 Про визнання недійсним договору іпотеки - 04.03.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26 листопада 2014 року,

У червні 2013 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 17 вересня 2007 року між банком і ОСОБА_6 укладено договір № 167/07-МК-11 про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії, згідно з умовами якого остання отримала кошти у розмірі 54 000 доларів США строком до 16 вересня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № б/н, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що відповідач взятих на себе зобов'язань не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 608 041 грн 35 коп., позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

У листопаді 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", мотивуючи вимоги тим, що у порушення вимог ст. 203 ЦК України та ст. ст. 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства" на укладення договору іпотеки не було отримано згоди органу опіки та піклування, яка була необхідна у зв'язку з тим, що на момент укладення спірного договору він був неповнолітнім. Посилаючись на те, що зверненням стягнення на предмет іпотеки буде порушено його права та інтереси, оскільки він зареєстрований та проживає у АДРЕСА_2 яка є предметом іпотеки, просив визнати недійсним договір іпотеки від 17 вересня 2007 року, укладений між банком та ОСОБА_3

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04 березня 2014 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 167/07-МК-11 у розмірі 608 041 грн 35 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 52 370 доларів 84 центи США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 05 червня 2012 року становить 418 573 грн 94 коп.; заборгованість за процентами - 17 357 доларів 95 центів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 06 червня 2012 року становить 138 733 грн 42 коп., та пеня - 50 734 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що складається з двох житлових кімнат загальною площею 56,20 кв. м, житловою площею 31 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_3 Способом реалізації іпотеки визначено проведення прилюдних торгів за початковою ціною реалізації предмета іпотеки, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ринкові ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 26 листопада 2014 року рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04 березня 2014 року змінено. Доповнено резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту: "Виконання даного рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки зупинити на час дії Закону України від 03 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, й ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

За змістом ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 17 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_6 укладено договір № 167/07-МК-11, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 54 000 доларів США строком до 16 вересня 2022 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № б/н, згідно з умовами якого останній передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 56,2 кв. м, житловою площею 31 кв. м, що належить йому на праві власності.

У п. 2.4 договору іпотеки сторони погодили, що майно, яке є предметом цього договору на момент його підписання нікому іншому не продане, не відчужене іншим способом, не заставлене, в спорі і під арештом чи забороною (в т. ч. податковою заставою) не перебуває, незастережних прав щодо нього у третіх осіб, як в межах України, так і поза межами України немає.

При посвідченні зазначеного договору іпотеки також було надано письмову, нотаріально посвідчену згоду ОСОБА_6 на передачу її чоловіком ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 в іпотеку банку.

Згідно з довідкою про склад сім'ї від 13 вересня 2007 року, виданою об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Житлолюкс" (далі - ОСББ "Житлолюкс"), за адресою місцезнаходження предмета іпотеки були зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а. с. 126).

Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, виходячи з того, що ОСОБА_6 належним чином не виконує умови кредитного договору, тому відповідно до положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відмовляючи в зустрічному позові, суд вважав, що на момент укладення договору іпотеки, ОСОБА_5 не мав права користування спірною квартирою, а тому відсутність згоди органу опіки та піклування для укладення оскаржуваного договору не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

З висновками суду першої інстанції в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції.

Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають вимогам закону та ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 589, ст. 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки закріплено у ст. 33 Закону України.

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до ст. 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням.

У п. 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) роз'яснено, що згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційний інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та, керуючись положеннями ст. 33, 39 Закону України "Про іпотеку", дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки ОСОБА_6 свої зобов'язання за кредитним договором перед банком не виконала, є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій, врахувавши роз'яснення, викладені у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 65 СК України, ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" для визнання недійсним спірного договору іпотеки відсутні.

Разом з тим надані ОСОБА_5 на підтвердження факту його проживання у спірній квартирі довідка ОСББ "Житлолюкс" від 17 жовтня 2013 року про те, що за адресою місцезнаходження предмета іпотеки з 2005 року зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, листа управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області від 19 лютого 2014 року № 1964 про те, що ОСОБА_5 значиться зареєстрованим у спірній квартирі з 22 квітня 2009 року, не є належними доказами в розумінні ст. 58 ЦПК України, оскільки спростовуються матеріалами справи та не підтверджують факт реєстрації та проживання в АДРЕСА_3 в момент укладення договору іпотеки.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, отже колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.