Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 3 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 9 грудня 2014 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він з червня 2010 року працював на посаді начальника регіонального виробничого управління "Харківавтогаз". 8 вересня 2014 року під час перебування на лікарняному отримав поштою наказ про його звільнення з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин з 26 серпня 2014 року. Звільнення з роботи вважав незаконним, оскільки з 14 квітня 2014 року йому надана додаткова відпустка у зв'язку з навчанням. 5 червня 2014 року він подав заяву про приєднання до відпустки у зв'язку з навчанням з 6 червня 2014 року 55 діб щорічної відпустки. З урахуванням двох святкових днів до роботи він повинен був приступити 4 серпня 2014 року, однак з 4 серпня до 22 серпня 2014 року він перебував на лікарняному. 21 серпня 2014 року він отримав листа з інформацією, що на підприємстві його рахують відсутнім два місці без поважних причин. 26 серпня 2014 року він приступив до роботи, де йому надали для ознайомлення розпорядження директора Дочірнього підприємства "Укравтогаз" від 26 серпня 2014 року з вимогою до 16 години надати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі з 1 липня до 1 серпня 2014 року. Наказ про звільнення для ознайомлення йому не давали.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд поновити його на посаді начальника Регіонального виробничого управління "Харківавтогаз" Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з 26 серпня 2014 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 5 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 3 листопада 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено. Поновлено його на посаді начальника Регіонального виробничого управління "Харківавтогаз" Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з 26 серпня 2014 року. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2014 року до 3 листопада 2014 року в розмірі 23 516 грн 77 коп. та 365 грн 40 коп. судового збору на користь держави. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 9 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що відповідач звільнив ОСОБА_4 за прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП України) відповідно до чинного трудового законодавства. При цьому використання відпустки без наказу роботодавця є прогулом.

Крім того, голова правління Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" погодив звільнення позивача з посади.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 9 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.