Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,

Ступак О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Рецикл" про стягнення заборгованості із заробітної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 грудня 2014 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він перебував з Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Рецикл" (далі - ТОВ "НВФ "Рецикл") у трудових відносинах, працюючи на посаді заступника директора з наукової роботи. Наказом ТОВ "НВФ "Рецикл" від 07 лютого 2011 року його звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 03 липня 2012 року його поновлено на вказаній посаді та стягнуто з відповідача на його користь 14 638 грн 80 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших обов'язкових платежів. Після поновлення на роботі відповідач не виплачував йому заробітну плату, а позивач фактично не може виконувати свої функціональні обов'язки, оскільки відповідач перешкоджає йому у доступі до робочого місця. Посилаючись на викладене, позивач, уточнивши під час розгляду справи вимоги позову (а. с. 129-130), остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із заробітної плати за період з 04 липня 2012 року до 28 лютого 2014 року включно у розмірі 22 846 грн 80 коп.

Заперечуючи проти позову, ТОВ "НВФ "Рецикл" зазначило, що позивач після його поновлення на роботі, до виконання своїх посадових обов'язків фактично не приступив, документів, необхідних для його оформлення на роботі, не надав.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 листопада 2014 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 грудня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таке ж положення відображено у ст. 3 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Аналогічне положення міститься й у ст. 1 Закону України "Про оплату праці".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "НВФ "Рецикл" є юридичною особою, що діє на підставі статуту та створене засновниками: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, із часткою кожного у статутному фонді по 50 %.

29 грудня 2006 року протоколом зборів учасників ТОВ "НВФ "Рецикл" № 22 ОСОБА_3 призначено на посаду заступника директора з наукової роботи.

Того ж дня ТОВ "НВФ "Рецикл" видано наказ № 98/2-к про призначення ОСОБА_3 заступником директора з наукової роботи вказаного товариства.

Наказом директора ТОВ "НВФ "Рецикл" від 07 лютого 2011 року № 173-к позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 03 липня 2012 року ОСОБА_3 поновлено на посаді заступника директора з наукової роботи ТОВ "НВФ "Рецикл" з 07 березня 2011 року зі стягненням з останнього на його користь 14 638 грн 80 коп. заробітку за час вимушеного прогулу без утримання податку й інших обов'язкових платежів.

Наказом ТОВ "НВФ "Рецикл" від 04 липня 2012 року № 202-К ОСОБА_3 на підставі вказаного рішення суду поновлено на посаді заступника директора з наукової роботи.

Згідно з табелями рахунку робочого часу працівників ТОВ "НВФ "Рецикл" ОСОБА_3 у період з липня 2012 року до вересня 2014 року був відсутній на робочому місці.

Таким чином, після поновлення на роботі ОСОБА_3 у товаристві не з'являвся, роботу відповідно до своєї посадової інструкції не виконував.

ТОВ "НВФ "Рецикл" неодноразово повідомляло ОСОБА_3 про необхідність з'явитися на робоче місце та надати пояснення про причини відсутності на роботі, про що свідчать акти, складені з 31 грудня 2012 року до 13 жовтня 2014 року, та наказ від 09 вересня 2013 року № 124-К про порушення ОСОБА_3 Правил внутрішнього трудового розпорядку.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 своїх посадових обов'язків заробітна плата йому не нараховувалася та не виплачувалася, про що свідчить довідка від 10 жовтня 2014 року № 087.

Оскільки позивач був відсутній на робочому місці та не виконував свої трудові обов'язки у ТОВ "НВФ "Рецикл", то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати йому заробітної плати, отже й безпідставності заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати.

При цьому апеляційний суд правильно виходив із того, що у справі відсутні докази на підтвердження поважності невиходу позивача на роботу чи його звернення у встановленому порядку до відповідача або інших органів з вимогами про усунення перешкод у виконанні ним своїх трудових обов'язків.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213- 214, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.