Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Дьоміної О.О., Штелик С.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про встановлення порядку користування об'єктом спільної сумісної власності подружжя, вселення; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, який у процесі розгляду справи уточнив, та просив визнати квартиру АДРЕСА_3 спільним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати за ним право власності на Ѕ частину вказаної квартири; встановити порядок користування квартирою, виділивши у його користування кімнату площею 17,9 кв.м та прилеглу лоджію площею 3,45 кв.м, ОСОБА_5 виділити у користування кімнати площею 11,9 кв.м та 11,4 кв.м, місця загального користування залишити у загальному користуванні; вселити ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_3.

Позов обґрунтовував тим, що з 13 серпня 1988 року перебував з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Мінського районного суду м. Києва від 06 вересня 1999 року. Вказував, що після розірвання шлюбу подружжя продовжило проживати однією сім'єю, вести спільне господарство. У жовтні 2000 року сторони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_3.

Крім сторін у квартирі також зареєстрована ОСОБА_4, яка є неповнолітньою дочкою ОСОБА_5, яка усиновлена позивачем. У 2007 році внаслідок погіршення стосунків ОСОБА_4 припинив проживати у спірній квартирі. Зазначав, що квартира АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_5, оскільки кошти на придбання квартири були надані від продажу квартири АДРЕСА_1, яка належала позивачу на праві приватної власності. Відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні спірною квартирою та ухиляється від запропонованого порядку користування.

ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що шлюб з ОСОБА_4 розірвано у 1999 році. Після розірвання шлюбу всі відносини з ОСОБА_4 припинилися, він виїхав на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_4. На підставі договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2000 року ОСОБА_5, яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 придбала у рівних частках квартиру АДРЕСА_3, у яку ОСОБА_4 був зареєстрований на його прохання. ОСОБА_4 близько семи років не проживає за місцем реєстрації, не приймає участь у її утриманні, тому втратив право користування жилим приміщенням у спірній квартирі. Ураховуючи викладене, просила позов задовольнити.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.

Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_3.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, встановивши, що за договором купівлі-продажу від 02 жовтня 2000 року ОСОБА_5, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, продала ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_2, яка належала їм на праві особистої власності в рівних частках та того ж дня, на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5, у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, придбала у рівних частках квартиру АДРЕСА_3, вірно виходив із того, що Ѕ частина спірної квартири є особистою власністю ОСОБА_5 та обґрунтовано відмовив у задоволенні первісного позову.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира придбана за час перебування у шлюбі - є необґрунтованими та спростовуються висновками судів про те, що формальне перебування сторін у зареєстрованому шлюбі не впливає на правовий статус придбаної в цей період та зареєстрованої на праві власності за ОСОБА_5 Ѕ частини квартири, оскільки з часу прийняття судом рішення про розірвання шлюбу сторони припинили шлюбні стосунки і проживали окремо. При цьому судами правомірно відхилено доводи ОСОБА_4 про те, що його участь у придбанні спірної квартири складала 4 200 грн, так як останнім не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини.

Задовольняючи вимоги зустрічного позову та встановивши, що ОСОБА_4 не проживав у спірній квартирі більше ніж один рік без поважних причин, дійшов обґрунтованого висновку про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням у спірній квартирі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.