Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до комунального закладу "Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11", головного лікаря комунального закладу "Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11" Тихоненко Світлани Михайлівни про визнання бездіяльності незаконною, скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою комунального закладу "Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2014 року,

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що перебувала в трудових відносинах з відповідачем з 1 січня 2012 року та працювала на посаді лікаря невропатолога 4-ї амбулаторії комунального закладу "Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11" (далі - КЗ "ДЦПМСД № 11"). Наказом від 22 листопада 2013 року № 314-к її було звільнено на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків за трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вважаючи свої звільнення незаконним, позивач просила суд про поновлення строку на оскарження наказу від 22 листопада 2013 року № 314-к та його скасування, поновлення її на роботі на посаді лікаря невропатолога 4-ї амбулаторії КЗ "ДЦПМСД № 11", стягнення солідарно з відповідачів на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 тис. грн, визнання незаконною бездіяльності головного лікаря КЗ "ДЦПМСД № 11" Тихоненко С.М.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2014 року, позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_4 строк на оскарження наказу від 22 листопада 2013 року № 314-к про звільнення та скасовано його. Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді лікаря невропатолога 4-ї амбулаторії КЗ "ДЦПМСД № 11". Стягнуто з КЗ "ДЦПМСД № 11" на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19 408 грн, 2 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та 214 грн 08 коп. судового збору на користь держави. У решті позову відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в розмірі 2 134 грн 80 коп. допущено до негайного виконання.

У касаційній скарзі КЗ "ДЦПМСД № 11" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що позивач була звільнена на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України з порушенням трудового законодавства, а саме ст. 147 КЗпП України, згідно з якою за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

При цьому судом достовірно встановлено, що роботодавець 21 листопада 2013 року наказом № 129/1 застосував до ОСОБА_4 стягнення у вигляді догани, а 22 листопада 2013 року звільнив її за ті самі порушення, які зазначені в наказі про оголошення догани.

Отже, не було проступку з боку ОСОБА_4 на роботі після вчинення проступку, до якого вже застосовано стягнення.

Також суди правильно виходили з того, що наявні поважні причини для поновлення строку на звернення до суду.

Інші доводи касаційної скарги стосуються в основному переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції, а порушення норм матеріального чи процесуального права не встановлено.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу комунального закладу "Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11" відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.