Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,

Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності, посилаючись на те, що він є власником квартир АДРЕСА_1.

Квартиру № 15 було придбано позивачем 07 липня 2006 за договором купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 4969.

Квартиру № 14 було придбано 29 жовтня 2007 за договором купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 8491.

У подальшому, при користуванні належними квартирами, виникла необхідність у будівництві гаражів у дворі будинку. Так, у 2007 році позивачем були побудовані два гаражі у дворі будинку АДРЕСА_1. Будівництво гаражів проводилось у межах земельної ділянки, яка відводилась для користування та обслуговування території власникам квартир будинку АДРЕСА_1.

У процесі користування вказані гаражі ним були переобладнані та відповідно до технічних паспортів, виготовлених КП "ДМБТІ", позивачем було зроблені переобладнання в нежитлову будівлю літ. "О-2", загальною площею 204,1 кв. м та житловий будинок літ. "П-2", загальною площею 187,8 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з технічним висновком, виготовленим ТОВ "Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут" у квітні 2011 року, технічний стан будівельних конструкцій нормальний. Приміщення придатні для подальшої експлуатації за функціональним призначенням.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на нежитлову будівлю літ. "О-2", загальною площею 204,1 кв. м та житловий будинок літ. "П-2", загальною площею 187,8 кв. м, житловою площею 38,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, без акта введення до експлуатації.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2011 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення літ. "О-2", загальною площею 204,1 кв. м та житловий будинок літ. "П-2", загальною площею 187,8 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, без акта введення до експлуатації.

Додатковим рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2011 року рішення доповнено положенням про анулювання права власності на нежитлові будівлі - сараї літ. "Ж", "З", погріб літ. "М-1", що належать міській раді згідно з рішенням виконкому Кіровського району м. Дніпропетровська від 16 серпня 1960 року № 818, та виключено реєстраційний запис від 04 жовтня 1961 року № 3 у КП МБТІ в реєстровій книзі № 9.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов і посилаючись на положення ст. ст. 317, 319, 328, 331, 376 ЦК України, виходив із того, що ОСОБА_3 були добудовані приміщення в межах земельної ділянки, яка відводилась власникам будинку АДРЕСА_1 та власником квартир якого є ОСОБА_3, порушення прав та інтересів інших фізичних та юридичних осіб судом не встановлено, відповідно до технічного висновку конструкції приміщень будівель та споруд придатні до експлуатації, та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції зазначав, що при ухваленні рішення судом не розглянута позовна вимога про анулювання права власності на нежитлові будівлі - сараї літ. "Ж", "З", погріб літ. "М-1", що належать міській раді згідно з рішенням виконкому Кіровського району м. Дніпропетровська від 16 серпня 1960 року.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, дійшов наступних висновків.

За положеннями ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Результат аналізу наведеної норми свідчить про те, що критеріями самочинного будівництва є: будівництво на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, будівництво, здійснене без дозволу або проекту, будівництво здійснено з порушенням норм і правил.

Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання в інспекції ДАБК дозволу на виконання будівельних робіт, який видається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови, що закріплено у ст. 24 Закону України "Про планування та забудову територій".

Разом із тим на порушення зазначених норм судом першої інстанції також не було з`ясовано статус земельної ділянки, кому і з якою метою вона відведена, її цільове призначення.

Апеляційний суд встановив, і це підтверджуються матеріалами справи, що будинок АДРЕСА_1 є багатоквартирним будинком, який належить Дніпропетровській міській раді. ОСОБА_3 є власником двох квартир в цьому будинку. ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_6 (особи, які подали апеляційну скаргу) є володільцями та власниками квартир № № 2 та 12 у вказаному будинку. У 2010 році ОСОБА_3 у дворі вказаного будинку побудував дві двоповерхові будівлі з мансардними поверхами, які є спірним нерухомим майном в цій справі.

При вирішенні спорів про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суди повинні враховувати роз'яснення, надані у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" (v0006740-12) .

Відповідно до п. 12 вказаної постанови у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Установивши, що спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, до експлуатації не прийнято, в установленому порядку не зареєстровано, земельна ділянка під забудоване нерухоме майно у встановленому порядку позивачу не надавалась, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірне нерухоме майно відмовив.

Скасовуючи додаткове рішення, апеляційний суд зазначав, що суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення про анулювання права власності на нежитлові будівлі - сараї літ. "Ж", "З", погріб літ. "М-1", що належать міській раді згідно з рішенням виконкому Кіровського району м. Дніпропетровська від 16 серпня 1960 року, та виключаючи реєстраційний запис, який був зроблений в КП МБТІ в реєстровій книзі № 9, запис № 3 від 04 жовтня 1961, не обґрунтував своїх висновків, та в матеріалах справи відсутні докази наявності зазначеного права власності.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, вважає їх законними та обґрунтованими, підстав для скасування ухваленого апеляційним судом рішення не вбачає.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.