Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,

Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Ужгородської міської ради, Управління Держземагентства в Ужгородському районі, третя особа - Приватне підприємство "Ужгеостар", про визнання рішення протиправним, державного акта на право власності на землю недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2014 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Ужгородської міської ради, Управління Держземагентства в Ужгородському районі, третя особа - Приватне підприємство "Ужгеостар", про визнання рішення протиправним, державного акта на право власності на землю недійсним, посилаючись на те, що державним актом від 22 січня 2010 року серії ЯК № 738488 про право власності на земельну ділянку відповідача ОСОБА_4 визнано власником земельної ділянки площею 0,0917 га за адресою: АДРЕСА_1, по сусідству з яким проживає його недієздатна сестра ОСОБА_5

ОСОБА_5 є землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_2 і рішенням Ужгородської міської ради від 26 березня 1997 року № 47 земельну ділянку площею 0,1 га їй надано у приватну власність.

Під час виготовлення підприємством "Ужгеостар" технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 у м. Ужгороді, було встановлено, що межа земельної ділянки відповідача ОСОБА_4 заступає на земельну ділянку, що знаходиться в користуванні ОСОБА_5

ОСОБА_5 з 24 березня 1977 року перебуває на обліку у психоневрологічному диспансерному відділенні Ужгородської міської поліклініки з діагнозом "епілепсія з недоумством" та судовим рішенням від 03 червня 2008 року визнана недієздатною, у зв'язку з чим ОСОБА_3 призначено її опікуном.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2014 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Ужгородської міської ради від 04 вересня 2009 року № 1228 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним державний акт від 22 січня 2010 року серії ЯК № 738488 про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданий на підставі рішення Ужгородської міської ради від 04 вересня 2009 року № 1228, та скасовано його реєстрацію у відділі Держкомзему м. Ужгорода.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 є землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_2, рішенням Ужгородської міської ради від 26 березня 1997 року № 47 земельну ділянку площею 0,1 га їй надано у приватну власність.

Згідно з державним актом від 22 січня 2010 року серії ЯК № 738488 про право власності на земельну ділянку, виданим на підставі рішення Ужгородської міської ради від 04 вересня 2009 року № 1228, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0917 га по АДРЕСА_1.

Згідно з висновком будівельно-технічної експертизи від 05 травня 2014 року земельна ділянка, що знаходиться у власності ОСОБА_4, накладається на земельну ділянку, що перебуває у ОСОБА_5, площа накладання становить 0,0096 га, тобто має місце порушення землекористування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 доведено, що наведені порушення виникли у зв'язку з тим, що при виготовленні ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" ОСОБА_4 технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,0917 га по АДРЕСА_1, відповідач надав виконавцю робіт акт погодження меж земельної ділянки, що визначено п. "б" ч. 2 ст. 198 ЗК України, в той час як дійсно таке погодження меж із сусіднім землекористувачем у встановленому законом порядку проведено не було.

Оскільки рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2008 року ОСОБА_5 визнана недієздатною, а із її опікуном відповідні дії щодо погодження меж земельної ділянки не проводились, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про задоволення позову.

Проте з висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Задовольняючи позов, суд вважав доведеним факт порушення прав позивача як землекористувача внаслідок ухвалення міською радою рішення про надання земельної ділянки відповідачу у власність та подальшого оформлення державного акта на право власності на неї.

При цьому земельна ділянка, що належить позивачу, була ідентифікована судом за фотокопіями кадастрового плану (а. с. 28), виконаного в січні 2011 року, та виконаного цього ж часу збірного кадастрового плану (а. с. 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обгрунтовуючи позов, позивав вказував, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 на підставі рішення Ужгородської міської ради від 26 березня 1997 року.

Разом із тим у матеріалах справи за вказаним номером та датою наявне лише рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради.

Відповідно до ст. 17 ЗК України 1990 року в редакції, чинній станом на березень 1997 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до ст. 22 цього ж Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Результат аналізу наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що особа набувала статусу власника земельної ділянки за двох умов: відповідного рішення ради із відповідним записом у земельно-кадастрових документах та встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Наведеного на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суди, вирішуючи спір, не врахували, на відсутність відповідних доказів, що підтверджують за позивачем статус власника земельної ділянки, не звернули уваги та висновку про незаконність набуття земельної ділянки відповідачем у 2010 році з огляду на невідповідність технічній документації, що складалась позивачем в 2011 році, дійшли передчасно, не з'ясувавши на підставі належних та допустимих доказів, яка ж саме ділянка та з якими межами знаходиться у користуванні ОСОБА_5

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.