Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Горелкіної Н.А., Наумчука М.І., Ізмайлової Т.Л., Писаної Т.О., розглянувши заяву ОСОБА_6, який діє через представника ОСОБА_7, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання іпотекодержателем нерухомого майна, звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", третя особа - ОСОБА_8, про визнання договорів частково недійсними,

У квітні 2012 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання іпотекодержателем нерухомого майна, звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2013 року змінено сторону у справі та залучено до участі у справі правонаступника ПАТ "УкрСиббанк" - ТОВ "Кей-Колект").

Позивач посилався на те, що 27 вересня 2007 року між ним та ОСОБА_8 був укладений договір про надання споживчого кредиту на суму 105 тис. дол. США. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 03 грудня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_8 був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку була передана квартира АДРЕСА_1.

У 2008 році ОСОБА_8 реконструювала предмет іпотеки з житлового приміщення в салон-перукарню, на який рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 грудня 2008 року за нею визнано право власності. Однак зміни до державного реєстру іпотек про реконструкцію квартири у нежитлове приміщення внесені не були.

Позивач зазначав, що у жовтні 2010 року ОСОБА_11 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання права власності на приміщення салону-перукарні, розташований за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 62. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 07 жовтня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_11 було відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким право власності на салон-перукарню по АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_11 Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2011 року рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

06 квітня 2011 року Ленінським районним судом м. Вінниці ухвалено рішення, яким право власності на зазначений салон-перукарню було визнано за ОСОБА_9, а за ОСОБА_11 - припиненим. Рішенням цього ж суду від 19 жовтня 2011 року було поділено майно у вигляді салону-перукарні між подружжям ОСОБА_9, за кожним з них визнано право власності по 1/2 цього об'єкта нерухомого майна.

06 лютого 2012 року ОСОБА_9 уклали з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу, за яким останній придбав у власність спірний салон-перукарню.

Позивач вважав свої права іпотекодержателя щодо спірного салону-перукарні порушеними та просив визнати його іпотекодержателем спірного майна; зобов'язати реєстратора внести до державного реєстру іпотек, державного реєстру обтяжень нерухомого майна та єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості про обтяження іпотекою спірного нерухомого майна та звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення перед банком заборгованості за кредитним договором у розмірі 942 083,81 грн.

Заперечуючи проти вказаних вимог, у жовтні 2014 року ОСОБА_6 подав до суду зустрічний позов про визнання частково недійсним договору факторингу № 2 від 13 лютого 2012 року (в частині факторингу вимоги до ОСОБА_8) і договору відступлення права вимоги за договорами іпотек від 13 лютого 2012 року (в частині відступлення права вимоги за договором іпотеки із ОСОБА_8 від 03 грудня 2007 року.

ОСОБА_6 посилався на те, що договір факторингу є фінансовою послугою і за цим договором може бути передано право вимоги боржника, який є виключно суб'єктом господарювання. Крім того, ще 22 липня 2012 року, до укладення спірних договорів, стягнуто солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_12 і ОСОБА_13 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором № 11225278000 у розмірі 837 264,79 грн і вимога щодо стягнення боргу нерозривно пов'язана із особою кредитора - ПАТ "УкрСиббанк", тому відступлення права вимоги за договором факторингу суперечить ст. 215 ЦК України і дає підстави для визнання такого договору недійсним. Договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 13 лютого 2012 року є похідним від договору факторингу, предметом якого може бути виключно право грошової вимоги. Оскільки вимога щодо звернення стягнення на нерухоме майно не є грошовою вимогою, зміст договору відступлення права вимоги до ОСОБА_8 також суперечить чинному законодавству і ст. 215 ЦК України, тому в цій частині підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2014 року, позов ТОВ "Кей-Колект" задоволено частково.

Визнано ТОВ "Кей-Колект" іпотекодержателем нерухомого майна - нежитлового реконструйованого приміщення № 62 салону-перукарні по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_6

У рахунок погашення боргу ОСОБА_8 перед ТОВ "Кей-Колект" за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 11225278000 у розмірі 138 102,56 дол. США, що станом на 24 жовтня 2013 року еквівалентно 1 103 853,76 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення № 62 салону-перукарні по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_6

У задоволенні решти позову ТОВ "Кей-Колект" та зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2014 року вказані судові рішення залишено без змін.

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява представника ОСОБА_6 про перегляд вказаної ухвали суду касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: положень статей 1077, 1082 Цивільного кодексу України, статей 4, 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 23, 39 Закону України "Про іпотеку", що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження своїх доводів заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2014 року, постанову Вищого господарського суду України від 11 лютого 2014 року і постанову Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року.

Статтею 355 ЦПК України передбачено, що заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, або встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

У п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 (v0011740-11) "Про судову практику застосування статей 353- 360 ЦПК України" роз'яснено, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Надані заявником для порівняння судові рішення не можуть бути прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки правові висновки зазначені у цих судових рішеннях та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах, встановлених судами.

Крім того, зі змісту ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2014 року, яке додано до заяви як приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, вбачається, що судом касаційної інстанції скасовано рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд.

Посилання на ухвалу суду касаційної інстанції, якою справу передано на новий судовий розгляд, не є підставою для допуску справи для перегляду Верховним Судом України, оскільки у ній не висловлено правової позиції щодо застосування норм матеріального права, а стосується процесу доказування, встановлення фактичних обставин, що є застосуванням норм процесуального права.

Щодо посилання представника ОСОБА_6 на постанову Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року, то це судове рішення, прийнято за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, не є рішенням касаційного суду, а тому посилання на нього не свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Оскільки наведені заявником доводи не містять ознак, які згідно з вимогами ст. 355 ЦПК України є підставами для перегляду судових рішень, то у допуску справи до провадження Верховного Суду України слід відмовити.

Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Відмовити у допуску справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання іпотекодержателем нерухомого майна, звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", третя особа - ОСОБА_8, про визнання договорів частково недійсними до провадження Верховного Суду України.

Ухвала оскарженню не підлягає.