Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Ступак О.В., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Леванчука А.О., Парінової І.К., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на нерухоме майно, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Таскомбанк", поданою представником ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 грудня 2014 року,

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - ПАТ "Таскомбанк") звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 червня 2006 року між акціонерним банком "ТАС-Бізнесбанк" (далі - АБ "ТАС-Бізнесбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Таскомбанк" та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № КФ (03) 127-06, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 150 тис. грн., зі строком повернення цих коштів до 31 травня 2011 року. При цьому позичальник зобов'язався погашати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі передбаченому кредитним договором, згідно графіку. У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 за кредитним договором 1 червня 2006 року між ними та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки № ЗФ (03) 127-06, предметом якого є належна на праві власності іпотекодавцю квартира АДРЕСА_1, загальною площею 115,9 кв. м., житловою площею 50 кв. м. Відповідно до п. 3.2.3 договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку порушень позичальником будь-якої з умов кредитного договору.

Оскільки ОСОБА_8 не виконала своїх договірних зобов'язань і станом на 18 квітня 2014 року за нею рахується заборгованість у загальному розмірі 262 148 грн 43 коп., позивач просив в рахунок погашення цієї суми боргу звернути стягнення на вказаний вище предмет іпотеки.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 серпня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ "Таскомбанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на нерухоме майно.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 2 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга ПАТ "Таскомбанк" підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 червня 2006 року між АБ "ТАС-Бізнесбанк", правонаступником якого є ПАТ "Таскомбанк" та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № КФ (03) 127-06, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 150 тис. грн. на задоволення споживчих потреб останнього, строком повернення цих коштів до 31 травня 2011 року. Разом з цим, позичальник зобов'язався погашати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі передбаченому кредитним договором, згідно графіку, який є додатком № 1 до кредитного договору.

У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 за кредитним договором, 1 червня 2006 року між АБ "ТАС-Бізнесбанк" та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки № ЗФ (03) 127-06, предметом якого є належна на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_6 квартира АДРЕСА_1, загальною площею 115,9 кв. м., житловою площею 50 кв. м.

Судами встановлено, що ОСОБА_8 неналежно виконувала свої договірні зобов'язання, у зв'язку з цим утворилася заборгованість, яка станом на 18 квітня 2014 року становить 262 148 грн 43 коп. і складається з: 54 152 грн 19 коп. - заборгованості за кредитом, 43 105 грн 34 коп. - заборгованості за відсотками, 164 890 грн 90 коп. - пені за період з 28 листопада 2011 року до 28 листопада 2012 року.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ "Таскомбанк", суд першої інстанції виходив із того, що строк дії кредитного договору № КФ (03) 127-06 від 1 червня 2006 року сплинув 31 травня 2011 року. З урахуванням положень ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, місцевий суд дійшов висновку, що договір іпотеки № ЗФ (03) 127-06 від 1 червня 2006 року є похідним від основного зобов'язання, які виникли за вищезазначеним кредитним договором, строк дії якого закінчився 31 травня 2011 року, а тому строк дії іпотечного договору також закінчився з цієї дати.

Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції і вважав, що закінчення 31 травня 2011 року строку дії кредитного договору не припиняє строку дії іпотечного договору.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22 жовтня 2014 року, у справі № 6-153цс14, якою визначено, що аналіз ст. 599 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку" дає підстави вважати, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Крім цього апеляційний суд дійшов висновку, що існують і інші правові підстави для відмови в задоволенні позову ПАТ "Таскомбанк". Так, згідно зі ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 33 названого вище Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до п. 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

В обґрунтування заявленого позову ПАТ "Таскомбанк" зазначав, що встановлений графік погашення кредиту позичальником не виконується, станом на 18 квітня 2014 року заборгованість ОСОБА_8 перед банком становить 262 148 грн 43 коп., яка складається з: 54 152 грн 19 коп. - заборгованості за кредитом, 43 105 грн 34 коп. - заборгованості за відсотками, 164 890 грн 90 коп. - пені за прострочення виконання зобов'язань за період з 28 листопада 2011 року до 28 листопада 2012 року.

Однак вказані вище доводи позивача суперечать обставинам, встановленим судом у рішенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 6 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року, і, які, у відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи. Зокрема, судом встановлено, що зобов'язання зі сплати на користь ПАТ "Таскомбанк" заборгованості за кредитним договором № КФ (03) 127-06 від 1 червня 2006 року, укладеним між ПАТ "Таскомбанк" та позичальником кредитних коштів ОСОБА_8, станом на 18 квітня 2014 року не виконані лише за травень 2011 року і складають суму у розмірі 2 560 грн 27 коп.

Встановивши вищезазначені обставини у справі, які свідчать про те, що позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки заставною вартістю 222 412 грн 10 коп., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КФ (03) 127-06 від 1 червня 2006 року, розмір якої складає 2 688 грн 27 коп. (2 560 грн 27 коп. + 128 грн. пеня за період з 21 травня 2011 року до 31 травня 2011 року), не є співмірною та такою, що не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування відмови у позові ПАТ "Таскомбанк".

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують, тому судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Таскомбанк", поданою представником ОСОБА_7, відхилити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 2 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.