Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 01 жовтня 2014 року,

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 18 грудня 2007 року ОСОБА_4 отримала кредитні кошти у розмірі 30 тис. доларів США. На забезпечення виконання умов кредитного договору сторони того ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору за нею утворилася заборгованість у розмірі 26 726,57 доларів США, яку вона, незважаючи на вимоги, не погасила. Враховуючи викладене, позивач просив у рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 13 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 01 жовтня 2014 року, у задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банк направив відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту 20 березня 2014 року, встановивши строк такого повернення протягом 30 днів, проте звернувся до суду через 8 днів після направлення вимоги, що позбавило відповідача можливості добровільно погасити кредит у повному обсязі.

Апеляційний суд погодився із мотивами і висновками районного суду, при цьому зазначивши також, що позивач не надав доказів отримання ОСОБА_4 вимоги про дострокове погашення кредиту, тому вона об'єктивно не могла виконати вимогу, а під час розгляду справи погасила поточну заборгованість за графіком сплати кредиту, що унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 18 грудня 2007 року ОСОБА_4 уклала із ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" кредитний договір, відповідно до умов якого отримала кредитні кошти у розмірі 30 тис. доларів США.

На забезпечення виконання умов кредитного договору сторони того ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1.

Пред'являючи позов, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору за ОСОБА_4 утворилася заборгованість, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом безспірно встановлено, що ОСОБА_4 порушила умови кредитного договору, неналежно його виконуючи, допустила кредитну заборгованість, у зв'язку з чим кредитор звернувся до суду.

Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

У п. 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

Наведеного апеляційний суд не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" передчасно звернулось до суду із позовом, чим позбавило відповідача можливості вчасно виконати вимоги про усунення порушень кредитного договору.

20 березня 2014 року позивач направив ОСОБА_4 вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості та надав їй строк 30 днів для виконання цієї вимоги. Факт прострочення чергових платежів відповідач визнала та під час розгляду справи заборгованість за цими платежами погасила.

Проте, сам факт порушення умов кредитного договору та наявності заборгованості, навіть прострочення сплати чергового платежу, відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що після спливу 30-ти денного строку, наданого ОСОБА_4, для дострокового погашення кредиту, вона свої зобов'язання не виконала, у порушення ч. 2 ст. 1050 ЦК України всю заборгованість не погасила., а погашення лише простроченої заборгованості не виключає застосування ч. 2 ст. 1050 ЦК України у взаємозв'язку з відповідними нормами Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 01 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.