Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М. суддів: Амеліна В.І., Іваненко Ю.Г., Євграфової Є.П., Остапчука Д.О., розглянувши заяву, подану представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним,

В грудні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, у якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 28 квітня 2000 року між сторонами у справі.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_6 мала на меті укласти договір довічного утримання, а не договір дарування нерухомого майна, однак відповідач, скориставшись юридичною необізнаністю позивача та ввівши її в оману, вмовив ОСОБА_6 укласти договір дарування належної їй на праві власності вказаної вище квартири. Вважаючи свої права порушеними, позивач просила суд задовольнити позов.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2014 року, в позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2014 року з підстав, передбачених п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.

Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернувся до суду касаційної інстанції із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2014 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Як на приклад неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ст. ст. 56, 243 ЦК УРСР, заявник посилається на ухвалу Верховного Суду України від 12 липня 2006 року в справі про визнання договору дарування квартири недійсним.

Відповідно до вимог ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

З роз'яснень викладених в п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 "Про судову практику застосування статей 353 - 360 Цивільного процесуального кодексу України" (v0011740-11) вбачається, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2014 року, про перегляд якої подана заява, постановлена у справі з врахуванням недоведеності позивачем перед судом наявності помилки щодо природи оскаржуваного правочину, прав та обов'язків сторін (не істотна помилка), що в свою чергу не є підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним на підставі ст. ст. 56, 243 ЦК УРСР.

Натомість, ухвалюючи судове рішення на яке здійснюється посилання, Верховний Суд України як суд касаційної інстанції, керувався тим, що позивачем доведено факт відсутності у дарувальника волевиявлення на безоплатне відчуження квартири, а відтак доведено факт наявності істотної помилки щодо природи договору, прав і обов'язків його сторін (істотна помилка).

Відсутні підстави вважати, що в даному випадку має місце неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини у справах є різними. Підстави для допуску справи до провадження Верховного Суду України відсутні.

Керуючись ст. ст. 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про визнання договору дарування недійсним, за заявою, поданою представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.