6-37560ск15 Про визнання недійсними правочинів, за якими право власності на житловий будинок та земельну ділянку перейшло до набувача,та застосування наслідків недійсності правочинів - 24.02.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Товарна біржа "Ресурс-Інформ", приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Десятниченко ОлегВолодимирович, про визнання недійсними правочинів та застосування наслідків недійсності правочину, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2015 року,

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") звернулося до суду з указаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 25 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 36 000 доларів США зі сплатою 13,5 % терміном повернення до 25 квітня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором

25 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку житловий будинок загальною площею 451,90 кв. м, житловою площею 146,20 кв. м з надвірними будівлями: огорожа літ. "1-4", каналізаційна яма літ. "Я", та земельну ділянку загальною площею 1 387 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором станом на 15 вересня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 10 695 700 грн 29 коп.

У вересні 2014 року ПАТ "ВТБ Банк" стало відомо, що майно, яке перебуває в іпотеці банку, 20 листопада 2013 року було відчужене ОСОБА_3 на аукціоні, який проводився на виконання постанови господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 року у справі № 922/3622/13, якою Повне товариство "ОСОБА_4 та ОСОБА_7" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором зазначеної юридичної особи призначено ОСОБА_5

Оскільки ліквідатор ОСОБА_5 відчужила майно, що перебуває в іпотеці банку, зняла обтяження, які на час відчуження були зареєстровані відповідно до закону в реєстрі обтяжень, не повідомивши про це іпотекодержателя та не отримавши його згоди, позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати недійсним правочин щодо переходу права власності на житловий будинок загальною площею 451,90 кв. м, житловою площею 146,20 кв. м з надвірними будівлями: огорожа літ. "1-4", каналізаційна яма літ. "Я", та земельну ділянку загальною площею 1 387 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, до ОСОБА_3; визнати недійсними свідоцтва від 16 січня 2014 року № № 26, 29, видані приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченко О.В. на ім'я ОСОБА_3; витребувати у ОСОБА_3 спірний будинок та передати його ОСОБА_4, визнавши за нею право власності; визнати недійсним договір від 20 листопада 2013 року, за яким право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_3, застосувавши наслідки недійсного правочину.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 09 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "ВТБ Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 36 000 доларів США зі сплатою 13,5 % терміном повернення до 25 квітня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку житловий будинок загальною площею 451,90 кв. м, житловою площею 146,20 кв. м з надвірними будівлями: огорожа літ. "1-4", каналізаційна яма літ. "Я", та земельну ділянку загальною площею 1 387 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 року Повне товариство "ОСОБА_4 та ОСОБА_7" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ОСОБА_5 Зазначено, що скасовуються арешти, накладені на майно боржника, та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника (у тому числі усі податкові застави, застави рухомого та нерухомого майна). Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

На виконання вказаної постанови господарського суду 20 листопада 2013 року було проведено аукціон, на якому належні ОСОБА_4 житловий будинок загальною площею 451,90 кв. м, житловою площею 146,20 кв. м з надвірними будівлями: огорожа літ. "1-4", каналізаційна яма літ. "Я", та земельну ділянку загальною площею 1 387 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, відчужено ОСОБА_3

За результатами аукціону ОСОБА_3 16 січня 2014 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченко О.В. було видано свідоцтво про право власності на вищевказане майно, яке перебуває в іпотеці банку.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 листопада 2013 року роз'яснено резолютивну частину постанови господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 року та зазначено, що арешти, накладені на майно, та інші обмеження щодо розпорядження майном учасників Повного товариства "ОСОБА_4 та ОСОБА_7": ОСОБА_4, ОСОБА_7, у тому числі, але не виключно, усі податкові застави, застави рухомого та нерухомого майна, підлягають скасуванню, накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном учасників Повного товариства "ОСОБА_4 та ОСОБА_7" не допускається, майно учасників Повного товариства "ОСОБА_4 та ОСОБА_7" підлягає включенню до ліквідаційної маси банкрута на підставі ст. ст. 52, 124 ЦК України, ст. ст. 38, 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (а. с. 129131).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 квітня 2014 року ухвалу господарського суду Харківської області від 22 листопада 2013 року скасовано, у задоволенні клопотання ліквідатора про роз'яснення постанови господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 року відмовлено. У вказаній ухвалі суду зазначено, що Законом України "Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом" (2343-12) не передбачено, що внаслідок визнання боржника банкрутом підлягають скасуванню арешти, накладені на майно учасників підприємства-банкрута.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) не передбачено.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 12 Закону правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Як вбачається із матеріалів справи, договір іпотеки спірного нерухомого майна було укладено між банком та ОСОБА_4 як фізичною особою на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між цими ж сторонами.

При цьому постановою господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 року визнано банкрутом Повне товариство "ОСОБА_4 та ОСОБА_7" та відкрито ліквідаційну процедуру. У даній постанові також зазначено, що скасовуються арешти, накладені на майно боржника, та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника (у тому числі усі податкові застави, застави рухомого та нерухомого майна). Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Разом з тим ухвалою господарського суду Харківської області від 10 квітня 2014 року ухвалу господарського суду Харківської області від 22 листопада 2013 року скасовано, у задоволенні клопотання ліквідатора про роз'яснення постанови господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 року відмовлено.

Також у вказаній ухвалі суду зазначено, що Законом України "Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом" (2343-12) не передбачено, що внаслідок визнання боржника банкрутом підлягають скасуванню арешти, накладені на майно учасників підприємства-банкрута.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом, та скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

При цьому, як видно із матеріалів справи, між банком та Повним товариством "ОСОБА_4 та ОСОБА_7" відсутні будь-які договірні зобов'язання, а нерухоме майно, яке передане в іпотеку банку, належить іпотекодавцю ОСОБА_4 як фізичній особі.

Процедура реалізації майна на аукціоні фактично полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, до покупця - учасника аукціону, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення аукціону, складання за результатами його проведення акта про передання права власності фактично є оформленням договірних відносин купівлі-продажу на аукціоні тобто правочином, а тому відчуження майна з аукціону відноситься до угод купівлі-продажу, і така угода може визнаватися недійсною на підставі норм цивільного законодавства України.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у абзаці 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції у порушення вимог вищевказаних норм права не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню до вказаних правовідносин, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводи апеляційної скарги, залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Враховуючи, що суди не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.