Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Вінницької міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, за касаційними скаргами ОСОБА_5, Вінницької міської ради на рішення апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2015 року,

ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Вінницької міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, посилаючись на те, що земельні ділянки, якими користуються позивачі та ОСОБА_5, є суміжними, мають спільну межу довжиною 30,91 м, поєднані проїздом загального користування, ширина якого обмежена і складає 3,44 м.

Рішенням Вінницької міської ради від 30 березня 2012 року № 715 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_5 по АДРЕСА_1, площею 0,272 кв. м, та передано вказану земельну ділянку йому у власність, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 27 серпня 2009 року НОМЕР_2 ОСОБА_4 належить на праві власності земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з актом встановлення в натурі меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 15 жовтня 2010 року спільна межа від літ. "А" до літ. "Б" збільшена на 1,26 м, у результаті чого проїзд загального користування звужено на 1,26 м і становить не 3,44 м, a 2,18 м.

Проїзд є об'єктом загального користування і необхідний для належного обслуговування земельних ділянок та будинків, побудованих на них. Його звуження приведе до неможливості проїзду до будинку транспорту, спеціальної техніки у випадку виникнення необхідності.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили: визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької міської ради від 30 березня 2012 року № 715 у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_5, та передачі йому земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1, площею 272 кв. м; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_5, та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2015 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Вінницької міської ради від 30 березня 2012 року № 715 у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_5, та передачі йому земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1, площею 272 кв. м.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі Вінницька міська рада просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд вказував на те, що Вінницька міська рада під час затвердження технічної документації із землеустрою порушила межі, встановлені планом розташування проїзду відповідно до даних державного земельного кадастру, чим фактично створила позивачам перешкоди в користуванні даною земельною ділянкою (проїзд загального користування). Оскільки колегією суддів встановлена незаконність рішення Вінницької міської ради від 30 березня 2012 року № 715 у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_5, та передачі йому земельної ділянки у власність, тому державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_5, також підлягає визнанню недійсним.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. п. 11, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

При цьому, вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що з 1 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року відповідно до закону України від 5 березня 2009 року № 1066-VI (1066-17) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Установлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 27 серпня 2009 року НОМЕР_2 ОСОБА_4належить на праві власності земельна ділянка площею 0,100 га, що розташована по АДРЕСА_2 (а. с. 8)

У власність ОСОБА_5 передано земельну ділянку по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_3), площею 272 кв. м для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, згідно з технічною документацією та рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 04 травня 2011 року.

Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_5отримав державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1.

Витягом з рішення BMР від 30 березня 2012 року № 715 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_5, та передано йому земельну ділянку у власність по АДРЕСА_1, площею 272 кв. м (а. с. 62).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 належить 0,272 га земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1, на підставі рішення BMP № 715 від 30 березня 2012 року, НОМЕР_1 від 23 травня 2012 року (а. с. 88).

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 03 грудня 2008 року, проведеної інспекцією з контролю за використанням та охороною Вінницької області від 03 грудня 2008 року, факту самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_5 не встановлено.

Згідно з технічним паспортом на будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_5 належить 14/25 частини указаного будинку (а. с. 166).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2014 року у даній справі призначалась судова будівельно-технічна експертиза.

Висновком судової земельно-технічної експертизи Подільського центру судових експертиз від 24 березня 2015 року № 156 встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_5, кадастровий № НОМЕР_3, яка перебуває у приватній власності відповідно до державного акта на право власності, кадастровий № НОМЕР_4, площею 0,1000 га, яка відповідно до державного актана право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 від 27 серпня 2009року перебуває у приватній власності ОСОБА_4, земельна ділянка, що накладається,має форму трикутника з розмірами по периметру від т. 1 за годинниковою стрілкою 0,39 м, 0,28 м., 0,21 м. Також при дослідженні земельних ділянок за інформацією на електронних носіях установлено, що між земельною ділянкою ОСОБА_5,кадастровий № НОМЕР_3, яка перебуває у приватній власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 23 травня 2012 року, та земельною ділянкою, кадастровий № НОМЕР_4, площею 0,1000 га, яка відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 від 27 серпня 2009 рокуперебуває у приватній власності ОСОБА_4, знаходиться земельна ділянка, яка не увійшла до складу державного акта НОМЕР_1 від 23 травня 2012 рокута державногоакта НОМЕР_2 від 27 серпня 2009 року земельна ділянка, що не увійшла до державних актів,має форму трикутника з розмірами по периметру від т. 1 за годинниковою стрілкою 0,91 м, 2,25 м, 2,24 м, 0,47 м. У результаті виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_5, ширина проїзду загального користування зменшується на 0,78 м та становить 2,66 м, що не дає можливості ОСОБА_4 використовувати ширину (3,44 м) проїзду загального користування, яка визначена державним актом НОМЕР_2 від 27 серпня 2009 року. Також зменшена ширина проїзду до 2 м 66 см не буде відповідати вимогам ДБН 360-92 (а. с. 133-159)

Рішенням Староміського районного судум. Вінниці від 04 травня 2011 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третяособа -Вінницька міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено. Встановлено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до кадастрового плану, виготовленого Вінницькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК", згідно з яким ОСОБА_5 користується земельною ділянкою 0,272 га, позначеного в кадастровому плані, зона № 1, ОСОБА_6та ОСОБА_7 користуються земельною ділянкою площею 0,294 га, позначеною в кадастровому плані, зона № 2 (а. с. 163).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказував про те, що відсутні неправомірні дії з боку Вінницької міської ради, яка діяла на виконання норм чинного законодавства, оскаржуване рішення прийнято в межах наданих повноважень Вінницької міської ради, і, як наслідок, відсутні підстави для визнання державного акта недійсним, висновок судової земельно-технічної експертизи спростовується рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 04 травня 2011 року, яке має приюдиційне значення.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_5, Вінницької міської ради задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2015 року скасувати, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2015 року залишити в силі.

ухвала оскарженню не підлягає.