Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Дьоміної О.О., Штелик С.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Альянс" до ОСОБА_4, третя особа - виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, про виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Альянс", ОСОБА_5, ОСОБА_6, в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, треті особи: виконавчий комітет Мелітопольської міської ради, орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою, шляхом виселення без надання іншого житла, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 грудня 2014 року,

У березні 2013 року ОСББ "Альянс" звернулось до суду з позовом про виселення ОСОБА_4 із кімнати АДРЕСА_1.

Позов обґрунтований тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 до 2003 року мав статус гуртожитку та належав ВАТ "Мелітопольський завод "Автогідроагрегат". Рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради № 111/4 від 19 травня 2003 року гуртожитку був наданий статус житлового будинку. Після здійснення реконструкцій усі кімнати отримали статус квартир. ОСОБА_4 не був працівником ВАТ Мелітопольський завод "Автогідроагрегат", без ордеру безпідставно поселився у кімнату № 96 та зареєструвався у гуртожитку. Після здійснення реконструкції будинку відповідач самовільно зайняв кімнату № 50. Право власності на вказану кімнату не оформлював, не здійснював оплату за користування комунальними послугами.

Після набуття статусу житлового будинку, власниками квартир та нежитлових приміщень 26 червня 2003 року було створено ОСББ "Альянс". На підставі рішенням сесії Мелітопольської міської ради № 15/5 від 28 жовтня 2005 року, рішенням сесії Мелітопольської міської ради № 10/4 від 22 червня 2007 року та актом приймання-передачі будинок був переданий на баланс ОСББ "Альянс" з правом оперативного управління. Відповідач з 2008 року в квартирі не проживає, зібрав усі свої речі, звільнив приміщення та виїхав на постійне місце проживання за іншою адресою.

Враховуючи вищевикладене, посилаючись на ч. 3 ст. 116 Житлового Кодексу Української РСР позивач просив позов задовольнити.

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, який у процесі розгляду справи уточнив та просив усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та вселити його у вказану квартиру.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 19 серпня 1997 року він на законних підставах був зареєстрований та постійно проживав у гуртожитку ВАТ "Мелітопольський завод "Автогідроагрегат" за адресою: АДРЕСА_4. Після реконструкції, гуртожитку був наданий статус житлового будинку. Відповідно до умов реконструкції, ним, за власні кошти була проведена реконструкція кімнати № 96 і побутової кімнати, що примикає до неї в окрему ізольовану квартиру № 50. Після виконання цих робіт він отримав акт державної приймальної комісії від 18 жовтня 2007 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, а саме: квартири АДРЕСА_1

Вказував, що в 2012 році, з метою завершення ремонтних робот, він тимчасово виїхав зі своєї квартири і проживав за адресою: АДРЕСА_3, однак періодично навідувався в квартиру, в якій знаходилось належне йому майно, а також його особисті речі. 30 липня 2013 року, коли він прийшов до квартири, виявив, що на вхідних дверях змінено замки, тому потрапити в квартиру не зміг. Пізніше йому стало відомо, що голова правління ОСББ "Альянс" ОСОБА_8 змінила замки на вхідних дверях квартири, винесла з неї всі його речі, та вселила в квартиру ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Вказував, що рішення загальних зборів ОСББ "Альянс" від 27 травня 2013 року, на підставі якого вказана квартира була надана в користування відповідачам є незаконним. Відповідачі чинять йому перешкоди у здійсненні права користування квартирою, так як на його думку, незаконно вселені у квартиру, у добровільному порядку звільнити житлове приміщення відповідачі відмовляються.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08 грудня 2014 року, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 58 ЖК Української РСР, єдиною підставою для вселення у житлове приміщення є ордер, який видається виконавчим органом місцевої ради на підставі рішення про надання житлового приміщення у будинках громадського чи державного житлового фонду, ордер на жиле приміщення є адміністративним актом, що видається виконавчим органом місцевого самоврядування до компетенції якого входить вирішення питань, пов'язаних із наданням жилих приміщень.

Відповідно до ст. 127 ЖК Української PCP, п. 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року № 208 (208-86-п) , гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Відмовляючи у задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що правових підстав для вселення у кімнату АДРЕСА_4 ОСОБА_4 не мав, оскільки рішення адміністрації та профспілкового комітету про його вселення в гуртожиток не приймалося, в трудових відносинах з ВАТ "Мелітопольський завод "Автогідроагрегат" останній не перебував та ордер на право зайняття вказаної кімнати в гуртожитку не отримував, після реконструкції гуртожитку не отримував ордер на вселення у квартиру № 50 за вказаною адресою та, оскільки ОСОБА_4 фактично виселився з квартири № 50, відсутні підстави для його повторного виселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням право на яке у нього не виникло.

Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.