6-29620ск15 Про поділ в натурі часток земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності - 24.02.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виділ в натурі частини земельної ділянки; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2015 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2015 року,

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що на підставі договору дарування від 17 грудня 2004 року він став власником 40/100 частки домоволодіння по АДРЕСА_1, житловою площею 93,6 кв. м, що було розташоване на земельній ділянці площею 526 кв. м у фактичному користуванні з відповідними господарчими будівлями та спорудами. Співвласником іншої 60/100 частки зазначеного домоволодіння є ОСОБА_4 Земельна ділянка, на якій розташоване спірне домоволодіння, була приватизована на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 29 грудня 2006 року № 79/9 та є спільною сумісною власністю сторін. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2013 року встановлений новий розмір ідеальних часток домоволодіння, зокрема, ОСОБА_4 належить 72/100 частки домоволодіння, а йому - 28/100 частки. На даний час між ними виник спір щодо виділення в натурі часток земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, оскільки вони не можуть дійти згоди щодо розміру часток домоволодіння. Позивач зазначав, що за договором дарування він отримав 40/100 частки спірного домоволодіння, тому й розмір земельної ділянки повинен відповідати саме 40/100 частки. Посилаючись на викладене, позивач просив виділити йому в натурі 40/100 частки земельної ділянки площею 0,0516 га, розташованої по АДРЕСА_1, що є у спільній сумісній власності з відповідачем.

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, у якому з урахуванням уточнень просила поділити земельну ділянку по АДРЕСА_1 шляхом виділення їй в натурі 72/100 частки земельної ділянки від загальної площі. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі свідоцтва про право власності на спадщину та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська їй належить 72/100 частки домоволодіння по АДРЕСА_1. Зазначене домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,0516 га, що була приватизована разом з ОСОБА_3 та є спільною сумісною власністю. У результаті визнання за нею права власності на новостворене нерухоме майно змінилися ідеальні частки співвласників домоволодіння та рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2013 року за нею визнано право власності на 72/100 частки спірного домоволодіння, а за ОСОБА_3 - 28/100 частки. Посилаючись на те, що між сторонами виникли суперечності щодо поділу зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_4 зазначала, що варіант поділу земельної ділянки відповідно до проекту поділу земельної ділянки є найбільш прийнятним та таким, що відповідає закону.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Виділено ОСОБА_4 в натурі 72/100 частки (371,52 кв. м) земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у зустрічному позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що 07 вересня 2001 року комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" було затверджено акт ідеальних часток, складений ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (а. с. 78, 79).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16 грудня 2003 року, виданим державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Фаст Л.Д., зареєстрованим в реєстрі за № 4-5089, ОСОБА_4 належить 60/100 частки домоволодіння по АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 526 кв. м у фактичному користуванні.

На зазначеній земельній ділянці розташовано: житловий будинок шлакобетонний літ. "А-1", житловою площею 93,6 кв. м, сарай шлаковий літ. "Д", сарай шлакоблочний літ. "В"; огорожі, споруди, замощення № № І-II, І-ІІІ (а. с. 47, 50).

Відповідно до договору дарування від 17 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною A.B., зареєстрованого у реєстрі за № 593, ОСОБА_8 подарував ОСОБА_3 40/100 частки домоволодіння, житловою площею 93,6 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 526 кв. м у фактичному користуванні, з відповідними господарськими спорудами та будівлями.

На вказаній земельній ділянці розташовано: житловий будинок літ. "А-1", шл. бетон, цегла, житловою площею 93,6 кв. м, сарай літ. "Д" шлаков., сарай літ. "В" шл. блок; огорожі, споруди та замощення № № І-II, І, II, III. (а. с. 6, 7, 16).

На час придбання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відповідних часток домоволодіння по АДРЕСА_1, крім зазначених приміщень та споруд, також існували: гараж "З" з 1998 року і сіни (прибудова) "а-1", площею 4,8 кв. м з 1990 року (за даними технічного паспорта від 29 квітня 2013 року).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2008 року з виправленою опискою у мотивувальній та резолютивній частинах рішення ухвалою цього ж суду від 16 листопада 2009 року за ОСОБА_4 визнано право власності на новостворене нерухоме майно в житловому будинку літ. "А-1" по АДРЕСА_1: сіни "а-1" (кладова 2-9), площею 2,4 кв. м, сіни "а-1" (кладова 2-10), площею 2,4 кв. м, відкриту веранду "al-1", гараж "З", площею 25,9 кв. м та переобладнане приміщення санвузла "2-2", площею 7,7 кв. м (а. с. 48, 49).

Рішенням Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради від 26 грудня 2008 року № 958 затверджено акт державної комісії від 16 липня 2008 року про готовність до експлуатації закінчених будівництвом сіней "а-1", загальною площею 4,8 кв. м, гаража "З", розташованих за адресою: АДРЕСА_1, право власності на які визнано рішенням Жовтневого районнного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2008 року за ОСОБА_4 (а. с. 92).

У результаті визнання права власності на новостворене нерухомо майно за ОСОБА_4 змінилися ідеальні частки співвласників у домоволодінні по АДРЕСА_1 та рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2013 року, визначено розмір ідеальних часток співвласників у вказаному домоволодінні, а саме:

встановлено, що ОСОБА_4 належить 72/100 частки домоволодіння, що складаються із: у житловому будинку літ. "А-1" у квартирі № 2, житлова кімната поз. "2-5", "2-6", площею 23,4 кв. м, вартістю 18 378 грн; житлова прибудова "А1-1", вартістю 64 636 грн; прибудова "А2-1", вартістю 36 788 грн; прибудова "а-1", вартістю 9 154 грн; тераса "а1-1", вартістю 4 703 грн; сарай "Д", вартістю 5 757 грн; гараж "З", вартістю 36 691 грн; споруди № 1, 2, 3, 5, 7, 8, 9, 10, І, вартістю 20 464 грн, разом на суму 196 571 грн;

ОСОБА_3 належить 28/100 частки домоволодіння, що складаються із: у житловому будинку літ. "А-1" у квартирі № 1 кухня поз. "1-3", площею 8,2 кв. м, житлова кімната поз. "1-2", площею 14,5 кв. м, вартістю 17 828 грн; житлова прибудова "А3-1", вартістю 43 616 грн; житлова прибудова "А4-1", вартістю 7 179 грн; ґанок, вартістю 287 грн; споруди № 4, 6, 11, 12, ІІ, III, вартістю 7 842 грн, разом на суму 76 752 грн (а. с. 75, 76).

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 29 грудня 2006 року № 79/9 спірна земельна ділянка площею 0,0516 га по АДРЕСА_1 була приватизована та є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 (а. с. 13, 14).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 12 березня 2015 року № 1461-14, призначеної у справі ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2014 року, визначено три можливі варіанти розподілу земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_4 та про відмову в позові ОСОБА_3, виходячи із того, що ідеальні частки співвласників домоволодіння по АДРЕСА_1 змінилися. При цьому суд керувався першим варіантом висновку експертизи, оскільки саме такий варіант поділу найбільш відповідний часткам, що належать співвласникам у домоволодінні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у первісному та зустрічному позовах, апеляційний суд виходив із того, що сторони не заявляли питання про визначення розміру ідеальних часток земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності. Крім того, варіант експертизи, за яким суд поділив спірну земельну ділянку, передбачає встановлення сервітуту, у той час як сторони не заявляли вимог про поділ земельної ділянки із урахуванням сервітуту.

Проте погодитися із таким висновком апеляційного суду не можна з огляду на таке.

Частинами 1, 2 ст. 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористування).

Згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) (з подальшими змінами і доповненнями) роз'яснено, що у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з'ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір'я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.

У пункті 21 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, тому відповідно до ст. 88 ЗК України слід брати до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити із розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Звертаючись до суду, ОСОБА_3 посилався на те, що він має право на користування частиною земельної ділянки відповідно до частки у домоволодінні станом на час виникнення спільної часткової власності, а саме - 40/100.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України зазначених положень закону та роз'яснень не врахував, належним чином не з'ясував фактичних обставин щодо заявлених вимог, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, чи визначався порядок користування земельною ділянкою між сторонами до звернення до суду, оскільки у разі його невизначення суду необхідно виходити із розміру часток сторін у праві спільної власності на будинок, на час перетворення спільної сумісної власності у спільну часткову або на час виникнення останньої.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд фактично спір по суті не вирішив і право на судовий захист, гарантований ст. ст. 55, 124 Конституції України і передбачений ст. ст. 3, 4 ЦПК України, не забезпечив.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення апеляційного суду скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.