6-40454св14 Про припинення права спільної часткової власності - 04.02.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про припинення права спільної часткової власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 15 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2014 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 07 грудня 2011 року за ним визнано право власності на 26/200 частки бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстровані за ОСОБА_4

Враховуючи, що відповідач відмовляється у добровільному порядку провести розподіл будівлі, а він бажає виділу своєї частки та не може зареєструвати своє право власності на частку та користуватися нею, просить на підставі ст. ст. 183, 364 ЦК України припинити право спільної часткової власності між ним та відповідачем шляхом виділу йому в натурі 26/200 частини бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

поверх Б1- квартира № 4, кімната загальною площею 14,3 кв. м;

поверх Б1- квартира № 5, кімната загальною площею 14,2 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 6, кімната загальною площею 14,2 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 7, кімната загальною площею 14,1 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 9, кімната загальною площею 8,6 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 10, кімната № 3 загальною площею 13,8 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 10, кімната № 5 загальною площею 6,8 кв. м.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 15 травня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2014 року, позов задоволено.

Виділено ОСОБА_3 26/200 частини бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", будівлі літ. Б-1, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

квартира № 4, кімната загальною площею 14,3 кв. м;

квартира № 5, кімната загальною площею 14,2 кв. м;

квартира № 6, кімната загальною площею 14,2 кв. м;

квартира № 7, кімната загальною площею 14,1 кв. м;

квартира № 9, кімната загальною площею 8,6 кв. м;

квартира № 10, кімната № 3 загальною площею 13,8 кв. м;

квартира № 10, кімната № 5 загальною площею 6,8 кв. м.

Припинено право приватної власності на це майно ОСОБА_4, решту приміщень бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", що складають 26/200 частини та знаходились у спільній сумісній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, залишено у власності ОСОБА_4, припинено право приватної власності на це майно ОСОБА_3

У касаційній скарзі заявник просить скасувати зазначені судові рішення, постановити ухвалу, якою закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 07 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, 26/100 бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстровані за ОСОБА_4, були визнані об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4; за позивачем ОСОБА_3 визнано право власності на 26/200 частки вказаної бази відпочинку.

Згідно з висновками судової будівельно-технічної експертизи від 12 лютого 2014 року № 2 виділ в натурі 26/200 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, є можливим. Запропоновано наступний варіант виділу позивачу 26/200 частини будівлі літ. Б-1 бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", а саме: квартира № 4, кімната, загальна площа 14,3 кв. м; квартира № 5, кімната, загальна площа14,2 кв. м; квартира № 6, кімната, загальна площа 14,2 кв. м; квартира № 7, кімната, загальна площа 14,1 кв. м; квартира № 10, кімната № 3, загальна площа 13,8 кв. м; квартира № 10, кімната № 5, загальна площа 6,8 кв. м; квартира № 9, кімната, загальна площа 8,6 кв. м

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що співвласник має право на виділ у натурі частки із спільного майна, та, враховуючи те, що виділ в натурі належної позивачу 26/200 частки із спільної будівлі згідно з висновком будівельно-технічної експертизи є можливим, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та виділив йому в натурі 26/200 частин будівлі літ.Б-1 за варіантом, запропонованим експертом, припинивши право спільної часткової власності сторін на цю будівлю.

Однак повністю погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не може виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи (а. с. 28), у березні 2013 року ОСОБА_3 вже звертався до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, та на підставі ст. ст. 183, 364 ЦК України просив виділити йому у натурі 26/200 частки бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

поверх Б1 - квартира № 4, кімната загальною площею 14,3 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 5, кімната загальною площею 14,2 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 6, кімната загальною площею 14,2 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 7, кімната загальною площею 14,1 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 9, кімната загальною площею 8,6 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 10, кімната № 3 загальною площею 13,8 кв. м;

поверх Б1 - квартира № 10, кімната № 5 загальною площею 6,8 кв. м.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 29 липня 2013 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не скориставшись правом на оскарження даного рішення, позивач ОСОБА_3 через два місяця після винесення даного рішення звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

При цьому посилання апеляційного суду на те, що відсутні підстави для закриття провадження у справі, оскільки у позові від березня 2013 року позивач заявляв вимоги про виділ в натурі 26/200 частини із майна спільної часткової власності, а у справі, рішення по якій переглядається, крім вимог про виділ в натурі частки із спільної власності, позивачем також були заявлені вимоги про припинення права спільної часткової власності на це майно, колегія суддів суду касаційної інстанції не бере до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється.

Зі змісту даної статті вбачається, що припинення спільної часткової власності на майно є наслідком виділення його в натурі, і не потребує при цьому пред'явлення окремої позовної вимоги.

Згідно з вимогами ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на зазначені обставини не звернув уваги, не встановив фактичних обставин справи, які мають процесуальне значення для вирішення питання про можливість закриття провадження у справі.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 23 вересня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.