Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Закропивного О.В., Лесько А.О., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат", треті особи: профспілковий комітет шахти "Експлуатаційна" підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат", профспілковий комітет первинної профспілкової організації Профспілки працівників металургійної і гірничої добувної промисловості України, про визнання нечинним наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 15 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 5 листопада 2014 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що він працював на підприємстві з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" (далі - ПрАТ "ЗЗРК") підземним електромонтером черговим і по ремонту обладнання, з повним робочим днем під землею на підземній ділянці "Дробильного-дозаторного комплексу" шахти "Експлуатаційна". Зазначає, що 11 липня 2014 року він зобов'язаний був вийти на роботу, однак перебував у стані алкогольного сп'яніння, а тому вирішив оформити відгул за раніше відпрацьований час.

Перебуваючи на промисловій площадці підприємства він був затриманий двома співробітниками воєнізованої відомчої охорони, на вимогу яких здійснив медичний огляд у медичному пункті ПрАТ "ЗЗРК" на наявність стану алкогольного сп'яніння, а потім повернувся додому. 15 липня 2014 року профспілковий комітет шахти "Експлуатаційна" вирішив клопотати перед адміністрацією і профспілковим комітетом ПрАТ "ЗЗРК" притягнути його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за недотримання порядку попередньої згоди від адміністрації шахти на відгул. Вказане клопотання 16 липня 2014 року було вручено адміністрації та профспілковому комітету ПрАТ "ЗЗРК". Проте 18 липня 2014 року було видано наказ № 362-к про його звільнення з роботи з 18 липня 2014 року за п. 7 ст. 40 КЗпП України, за появу на роботі у стані алкогольного сп'яніння. На підставі вказаного наказу позивач був звільнений з роботи з отриманням трудової книжки та розрахункової частки заробітної плати при звільненні. Вважає такий наказ незаконним посилаючись на те, що зазначені в наказі про звільнення обставини скоєння ним дисциплінарного проступку не відповідають правовому змісту порушення трудової дисципліни, яка передбачає звільнення за п. 7 ст. 40 КЗпП України, оскільки він не перебував взагалі на роботі, відповідачем порушені його трудові права, які гарантовані Конституцією України (254к/96-ВР) та охоронювані законами України. Просив позов задовольнити.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 15 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 5 листопада 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суд першої та апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що позивач прибув на роботу у стані алкогольного сп'яніння, що впливало на його здатність оцінювати свої дій, а пояснення ОСОБА_4 щодо наміру оформити відгул не підтверджені належними доказами, питання щодо надання йому вільного дня у встановленому порядку заздалегідь не вирішувалося. Специфіка роботи на підприємстві у нічну зміну не передбачає можливість прибуття на роботу задля оформлення відгулу на поточну зміну.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 15 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 5 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.