Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний Банк "ПриватБанк" про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 21 жовтня 2014 року,

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 виступає поручителем ОСОБА_4 за кредитним договором від 29 квітня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 202 000 грн з виплатою відповідних відсотків з терміном виконання до 29 квітня 2023 року. Неналежне виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору призвело до утворення заборгованості, як склала 944 995,08 грн, просило вказану суму стягнути з поручителя ОСОБА_3

У березні 2014 року ОСОБА_5 пред'явила зустрічний позов, у якому просила припини дію договору поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2014 року відмовлено ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні заявленого позову. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано припиненим договір поруки, укладений 29 квітня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 21 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 29 квітня 2008 року у розмірі

944 995,08 грн, із яких: 200 889,09 грн заборгованість за кредитом;

293 447, 98 грн заборгованість по процентам за користування кредитом;

364 749,37 грн пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 85 908,64 грн штраф та судові витрати в розмірі 5 602 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову первісного позову та відмовляючи ОСОБА_5 у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив із того, що раніше заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2012 року з боржника ОСОБА_4 стягнуто суму заборгованості за кредитним договором, виниклої на час пред'явлення позову, а тому ПАТ КБ "ПриватБанк" має право звертатися до поручителя, який відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржника.

Проте з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Установлено, що 29 квітня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 202 000 грн на термін дії до 29 квітня 2023 року.

Виконання умов вказаного договору забезпечено договором поруки, укладеного того ж дня між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3, згідно якого поручитель відповідає перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх зобов'язань за зазначеним кредитним договором та додатковими угодами до нього.

У п. 4.1 договору поруки сторони погодили, що договір поруки припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за договором про іпотечний кредит.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналіз змісту статей 1054 і 559 ЦК України свідчить про таке.

У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання (дострокове виконання основного зобов'язання), звернувшись до суду з вимогою про видачу судового наказу про дострокове стягнення з позичальника суми за кредитним договором, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги до поручителя обчислюється з наступного дня видачі судового наказу або з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як дата дострокового повернення всього кредиту.

Судом установлено, що у зв'язку з порушенням боржником строків повернення кредиту та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України право та у квітні 2009 року звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2012 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 квітня 2008 року у розмірі 210 437,77 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 у м. Запоріжжя, яка належить боржниці ОСОБА_4

Таким чином, суд першої інстанції вірно виходив із того, що передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум повинен обчислюватись з моменту пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, та оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_6 лише у листопаді 2013 року, то в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинила свою дію.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, а тому рішення суду відповідає вимогам матеріального права.

Проте всупереч статей 303, 316 ЦПК України, апеляційний суд переоцінив наявні в справі докази, не витребував нових, не навів належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції та скасував законне рішення суду першої інстанції.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 21 жовтня 2014 року скасувати, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.