Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до дочірнього підприємства "Оздоровчий комплекс "Поділля" публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про визнання протиправними та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2014 року,

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 13 січня 2014 року на підставі наказу директора публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України") від 11 січня 2014 року № 3-ВК працював на посаді директора дочірнього підприємства "Оздоровчий комплекс "Поділля" (далі - ДП "ОК "Поділля"). 11-12 квітня 2014 року під час перебування у відряджені в м. Києві, перебуваючи у кабінеті начальника відділу кадрів, він під психологічним тиском, написав заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати. Після чого повернувся до свого місця роботи і працював до 28 травня 2014 року, проте в цей день працівник кадрової служби повідомила про надходження наказу про його звільнення з 26 травня 2014 року. Копію наказу від 26 травня 2014 року № 63-ВК та трудову книжку він отримав 5 червня 2014 року. Вважав, що його звільнення є незаконним, оскільки заява про звільнення була написана ним під психологічним тиском. Жодного наміру на подання заяви та звільнення з роботи він не мав, про що свідчить відсутність зазначення дати, також вказав на лист працівників ДП "ОК "Поділля" в якому вони просять не звільняти його з посади. Внаслідок неправомірного звільнення з роботи він зазнав моральних переживань, що також призвело до вимушених змін у життєвих і виробних стосунках.

Ураховуючи викладене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати протиправним та скасувати наказ ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 26 травня 2014 року № 63-ВК про його звільнення, поновити його на роботі на посаді директора ДП "ОК "Поділля", стягнути з ДП "ОК "Поділля" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18 184 грн 29 коп. та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції змінено, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на ст. 233 КЗпП України як на підставу відмови в позові за пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів. У решті - рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Змінюючи рішення суду, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що позивач добровільно написав заяву про звільнення за власним бажанням, яка була задоволена по закінченню двох тижнів і за цей час не була відкликана.

Доводи ОСОБА_4 про написання заяви під психологічним тиском були предметом дослідження апеляційного суду та не знайшли свого підтвердження.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2014 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 25 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.