Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Завгородньої І.М., Мартинюка В.І., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на майно та витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 - на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 01 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 серпня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на майно та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Посилалася на те, що з 08 березня 2007 року вона з ОСОБА_7, перебувала в зареєстрованому шлюбі.

За період перебування в шлюбі ними був придбаний автомобіль марки "Cherry Tiggo", 2007 року випуску.

У кінці 2013 року стосунки між ними погіршились, шлюбні відносини фактично припинились, у зв'язку з чим рішенням суду від 13 жовтня 2014 року шлюб розірвано.

22 листопада 2013 року спірний автомобіль був відчужений ОСОБА_7

ОСОБА_6 зазначала, оскільки спірний автомобіль був придбаний сторонами під час перебування у шлюбі, то він є спільною сумісною власністю подружжя, тому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, визнати за нею право спільної сумісної власності на автомобіль та витребувати його у ОСОБА_8

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 01 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 серпня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля "Cherry Tiggo", 2007 року випуску, сірого кольору, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 23 листопада 2013 року. Визнано за ОСОБА_6 право спільної сумісної власності на автомобіля "Cherry Tiggo". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з того, що спірний автомобіль був придбаний за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому він є спільною сумісною власністю подружжя.

У доводах касаційної скарги представник ОСОБА_7 як на підставу скасування судових рішень посилався на ту обставину, що спірний автомобіль є його особистою власністю, оскільки придбаний за особисті кошти, надані батьком та чоловіком сестри. Спільних коштів з дружиною з 2010 року вони не мали та вказував, що суди неправильно визначили та стягнули з кожного відповідача на користь ОСОБА_6 по 1 307 грн 27 коп.

При розгляді справи встановлено, що 08 березня 2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб у виконкомі Агрономічної сільської ради Вінницького району.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 13 жовтня 2014 року шлюб між сторонами розірваний.

За період перебування сторін у шлюбі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 придбали автомобіль марки "Cherry Tiggo", 2007 року випуску.

22 листопада 2013 року ОСОБА_7 спірний автомобіль відчужено.

23 листопада 2013 року ПП Учбово-виробничий комбінат "Авто Світ Плюс" видав довідку-рахунок серії ВІА № 01422 на вказаний транспортний засіб, вартістю 40 000 грн, на ім'я ОСОБА_8, та на підставі зазначеної довідки автомобіль зареєстрований на ім'я ОСОБА_8

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. ч. 13 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Суди зробили обґрунтований висновок, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, та вказали, що посилання ОСОБА_7, що спірний автомобіль придбаний ним за власні кошти, не є доказом набуття майна за особисті кошти, оскільки квитанції, на які посилається відповідач про нібито надання йому коштів чоловіком його сестри на придбання автомобіля, не є належними доказами, оскільки з них не вбачається мета грошового переказу та дані про відправника. Також не є доказом придбання автомобіля за власні кошти і розписка його батька про продаж трактора, гроші від реалізації якого він передав ОСОБА_7, оскільки продаж трактора не свідчить про передачу грошей від його реалізації сину на придбання автомобіля.

Суди попередніх інстанції повно та всебічно перевірили докази у справі та дійшли правильного висновку про те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Однак суд першої інстанції при вирішення питання про розподіл судових витрат не обґрунтував їх розмір та стягнув з відповідачів на користь позивача по 1 307 грн 27 коп. з кожного, тоді як ціна позову визначена у розмірі 80 000 грн. Крім того, позивачкою сплачено 121 грн судового збору за заяву про забезпечення позову та 4 000 грн - на правову допомогу.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) (який був чинний на момент винесення рішення судом першої інстанції) за подання до суду позову майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

У пунктах 35, 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) роз'яснено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При пред'явленні позову до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати судового збору, він стягується в дохід держави за рішенням суду окремо з кожного відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

Вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК України) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

На вказані помилки при розподілі судових витрат судом першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув, не встановлено, який розмір судових витрат підлягає відшкодуванню, тому рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції у частині стягнення судових витрат повинні бути скасовані, а справа у цій частині - передана до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 01 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 серпня 2015 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.