Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Маляренка А.В.,

Парінової І.К.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про визнання договору факторингу недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3, на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2015 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2014 року встановлено, що ПАТ "УкрСиббанк" відповідно до вимог кредитного договору № 11265931000 від 10 грудня 2007 року не надав коштів ОСОБА_2 у зв'язку з чим договір факторингу не відповідає вимогам закону. Позивач просив визнати недійсним договір факторингу від 12 грудня 2011 року № 1.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для визнання укладеного договору факторингу недійсним.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу (підстава заявленого позову). Якщо недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами встановлено, що 10 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту № 11265931000.

12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого ТОВ "Кей-Колект" передано право вимоги ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 10 грудня 2007 року.

Як на підставу для визнання оспорюваного договору недійсним, позивач указувала на те, що вона в порядку передбаченому договором про надання споживчого кредиту № 11265931000 від 10 грудня 2007 року не отримувала кредитні кошти від AT "УкрСиббанк", право вимоги за яким в подальшому були відступлені банком ТОВ "Кей-Коллект".

Однак указане спростовується рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 січня 2011 року про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів та покладання певних обов'язків (справа № 2018/2-651/11).

Отже, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2015 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2015 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3, відхилити, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.