Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Журавель В.І., Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2014 року,

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись на те, що 30 липня 2008 року між банком і ОСОБА_4 укладено договір № DNXRFB15090475, згідно з яким останній отримав кредит в сумі 2 102,19 грн зі сплатою 5,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобовязань станом на 11 вересня 2013 року утворилася заборгованість в сумі 27 007,16 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 1 932,45 грн, відсотків за користування кредитом - 51,41 грн, комісії за користування кредитом - 693,14 грн, пені - 22 567,91 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 1 262,25 грн, яку банк просив стягнути з відповідача.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 27 007,16 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 1 932,45 грн, відсотків -51,41 грн, з комісії за користування кредитом - 693,14 грн, пені - 22 567,91 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 1 262,25 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення місцевого суду, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позичальник не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути стягнута з нього.

При цьому, суд зазначив, що позовна давність за вимогами банку спливає у березні 2015 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Так, п.5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) терміни позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, пені, штрафу сторонами встановлені тривалістю в п'ять років, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Оскільки сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до 5 років, це відповідає вимогам ч. 1 ст. 259 ЦК України та свідчить про дотримання банком строків позовної давності.

Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин справи та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14, обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав вважати, що судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Згідно із частиною першою статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.